- Чудеса та й годі, - здивувався пан Ґлуп, - невже ця труба така широка, що він крізь неї прослизнув?
- Не така вона й широка! - заперечив Чар-лі Бакет. - О, дивіться! Він гальмує!
- Так і є! - підтвердив дідунь Джо.
- Зараз застрягне! - припустив Чарлі.
- Мабуть, що так! - погодився дідунь Джо.
- Уже застряг! їй-богу! - вигукнув Чарлі.
- Це через великий живіт! - пояснив пан Ґлуп.
- Він заткнув усю трубу! - додав дідунь Джо.
- Розбийте трубу! - лементувала пані Ґлуп, махаючи парасолькою. - Авґустусе, негайно вилазь!
Глядачі знизу бачили, як шоколад у трубі зі свистом проривається навколо хлопця, як він нагромаджується під ним щільною масою, щоб прорвати перепону. Тиск був неймовірний. Щось мало піддатися. І щось піддалося. Піддався Авґустус. БУХ! Він знову шугонув угору, мов куля в рушниці.
- Зник! - заволала пані Ґлуп. - Куди ця труба веде? Швидко! Викликайте пожежників!
- Спокійно! - вигукнув містер Вонка. - Спокійно, шановна пані, не хвилюйтеся. Немає жодної небезпеки! Ані найменшої! Авґустус трохи покатається, та й усе. Йому буде дуже цікаво. А виїде він живий-здоровий, ще хвильку-й побачите.
- Не виїде він живий-здоровий! - гаркнула пані Ґлуп. - За п’ять секунд з нього буде зефір!
- Це неможливо! - заперечив містер Вонка. - Невірогідно! Неймовірно! Абсурдно! З нього зефіру не буде!
- Це ж чому не буде, хотіла б я спитати? - образилась пані Ґлуп.
- Бо ця труба не веде в зефірний цех, - пояснив містер Вонка, - навіть і близько не веде. Труба, по якій помчав Авґустус, виходить прямісінько в цех, де виготовляють смачнющу полуничну помадку в шоколаді…
- Тоді з нього буде полунична помадка в шоколаді! - зарепетувала пані Ґлуп. - Мій бідний Авґусь! Завтра зранку його продаватимуть по всій країні на вагу!
- Твоя правда, - втрутився пан Ґлуп.
- Я знаю, що моя, - відрізала пані Ґлуп.
- Це вже не жарти, - додав пан Ґлуп.
- А містер Вонка так не вважає! - вереск-нула пані Ґлуп. - Поглянь на нього! Аж падає зо сміху! Як ви смієте реготати, коли мій хлопчик щойно вилетів у трубу! Ви - потвора! - верещала вона, націляючи парасольку на містера Вонку, ніби хотіла його проштрикнути. - Думаєте, це смішно? Мого хлопчика засмоктало у ваш помадковий цех, а ви смієтеся, наче це дуже вдалий жарт?!
- Нічого з ним не станеться, - захихотів містер Вонка.
- Він стане шоколадною помадкою! - ве-рескнула пані Ґлуп.
- Нізащо! - заперечив містер Вонка.
- Авжеж, стане! - не вгавала пані Ґлуп.
- Я не дозволю! - крикнув містер Вонка.
- Це ж чому? - крикнула пані Ґлуп.
- Бо смак буде гидкий, - відказав містер Вонка. - Ви собі тільки уявіть! Авґустований Ґлуп у шоколаді! Ніхто такого не купить.
- Ще й як купить! - обурився пан Ґлуп.
- Не хочу про таке й думати! - заверещала пані Ґлуп.
- І я не хочу, - додав містер Вонка. - І повірте, мадам, з вашим хлопцем нічого не сталося.
- То де ж він, якщо нічого не сталося? - гаркнула пані Ґлуп. - Негайно ведіть мене до нього!
Містер Вонка обернувся й тричі клацнув пальцями: клац, клац, клац. Миттю невідомо звідки біля нього з’явився умпа-лумпа.
Умпа-лумпа вклонився і усміхнувся, блиснувши гарними білими зубами. Він мав біло-рожеву шкіру, золотисто-каштанове волосся, а зростом сягав містерові Вонці до коліна. Був одягнений у перекинуту через плече накидку з оленячої шкури.
- Слухай мене! - звернувся до крихітного чоловічка містер Вонка, - відведи пана й пані Ґлупів у помадковий цех і допоможи їм знайти їхнього сина Авґустуса. Він щойно вилетів у трубу.
Умпа-лумпа зиркнув на пані Ґлуп і вибухнув дзвінким реготом.
- Ой, та вгамуйся вже! - звелів містер Вон-ка. - Досить! Заспокійся! Для пані Ґлуп це анітрохи не смішно!
- Анітрохи не смішно! - підтвердила пані Ґлуп.
- Швиденько йди в цех помадок, - сказав умпа-лумпі містер Вонка, - а як прийдеш, візьми довгу палицю й добряче нею потицяй у великій шоколадомішалці. Думаю, він там. Але шукай добре! І не барися! Якщо він довго побуде в шоколадомішалці, то може перетекти в казан для помадок, а то вже буде катастрофа. Помадка стане неїстівна!
Пані Ґлуп люто верескнула.
- Жартую, - захихотів у борідку містер Вонка. - Я не хотів. Вибачте. Я дуже перепрошую. До побачення, пані Ґлуп! І ви, пане Ґлуп! До зустрічі! До зустрічі! Побачимося згодом…
Пан і пані Ґлуп поспішили за своїм крихітним супровідником, а п’ятеро умпа-лумпів на другому березі річки раптом почали підстрибувати, танцювати й шалено гатити в манюсінькі барабанчики.
- Дідуню! - вигукнув Чарлі. - Послухайте їх, дідуню! Що вони роблять?