- Цсс! - зашепотів дідунь Джо. - Вони, здається, співають нам пісню!
- Авґустус Ґлуп! - співали умпа-лумпи. -
Авґустус Ґлуп! Авґустус Ґлуп! Скупий тюфтелька-товстопуп! І день, і ніч свинюка ця жере і хлебче без кінця.
Як довго буде це тривати? Вже годі! Треба припиняти, бо це вгодоване нещастя не принесе нікому щастя.
Тому, у випадках подібних,
малих паскудників негідних
ми часом трішки підправляєм,
або й цілком переробляєм.
Це ж міг би бути з нього м’ячик,
чи іграшковий кінь, чи квачик,
або, скажімо, лялька гарна.
Та з цим хлопчиськом - справа марна,
бо він - мерзенний, а тому
знайшли ми кращий шлях йому.
«Пора! - гукнули ми в юрбу, -
щоб вилетів він у трубу!
Б’ють барабани. Дзвонить дзвін,
і вже невдовзі має він
у тім цеху, де зник, до речі,
побачити кумедні речі.
Лиш не журіться, дітки, знов,
Авґустус Ґлуп - живий-здоров,
хоч, звісно, змиримося з тим,
що певні зміни будуть з ним,
бо прогресує організм, як попаде в той механізм…
Поволі шестерні кружляють, зубці скрегочуть і щипають, ножі - січуть, а ми туди вкидаєм ягоди й меди, ще й дрібку спецій, після чого кип’ятимо хлопчину того з хвилинку, доки вся гидота назавжди щезне з його рота.
І ось - готово! Час настав! Але й чудовий хлопчик став! Недавно всі ним гордували, кляли, цурались і плювали, і раптом йолоп цей поганий став нам солодкий і жаданий! Бо хто ж, у кого все в порядку, не любить ягідну помадку!..
- Я ж казав, що вони люблять співи! - вигукнув містер Вонка. - Правда, вони чудоі? Правда, чарівні? Але не вірте жодному їхньому слову. Це все вигадки й нісенітниці!
- Дідуню, правда ж, умпа-лумпи жартують? - запитав Чарлі.
- Авжеж, правда, - відповів дідунь Джо. - Просто жартують. Принаймні, я сподіваюся, що жартують. А ти як думаєш?
Розділ 18. По шоколадній річці
- Рушаймо далі! - гукнув містер Вонка. - Швиденько! Усі за мною в наступний цех! І не переживайте за Авґустуса Ґлупа. Він вийде сухим з води. Так завжди буває. Продовжимо нашу подорож по річці! А ось і човен! Дивіться!
Над теплою шоколадною рікою здіймався густий серпанок, і з цього серпанку раптом виплив дивовижний рожевий човен. Це був великий весловий човен з високим носом і високою кормою (як у стародавніх вікінгів), і був він такий сяючий, іскристий і сліпучо-рожевий, ніби його виготовили з яскравого рожевого скла. З обох облавків стриміло багато весел і, коли човен наблизився, то всі, хто стояв на березі, побачили, що за веслами сидять безліч умпа-лумпів - може, з десяток за кожним веслом. •
- Це моя особиста яхта! - повідомив містер Вонка, сяючи від задоволення. - Я її видовбав з величезної карамельки! Яка ж вона чудова! Подивіться, як розтинає хвилі!
Сліпучо-рожевий карамельний човен м’яко пристав до берега. Сотня умпа-лумпів сперлася на весла й розглядала гостей. Зненацька всі вони вибухли пронизливим реготом.
- Що такого смішного? - здивувалася Віо-лета Бореґард.
- Та не звертайте на них уваги! - вигукну»: містер Вонка. - Вони завжди сміються! їх смИ шить усе на світі. Стрибайте в човен! Хутенької!
Щойно всі безпечно розмістилися в човні! як умпа-лумпи відштовхнули його від берег» й налягли на весла.
- Гей, там! Майк Тіві! - крикнув містер Вонка. - Не лижи човна язиком! Він стане липкий!
- Татку, - заявила Верука Солт, - я хочу такого човна! Купи мені точнісінько такого самого великого рожевого карамельного човна, як у містера Вонки! І ще я хочу багато умпа-лумпів, щоб вони мені веслували, і хочу шоколадну річку і ще хочу… хочу…
- Вона хоче добрячих ляпанців нижче спини, - прошепотів на вухо Чарлі дідунь Джо.
Старенький сидів на кормі, а малий Чарлі Бакет поруч з ним. Чарлі міцно тримав дідуня за стару кістляву руку. Він аж кипіт; від хвилювання. Усе побачене було таке чудернацьке - шоколадна річка, водоспад, велетенські смоктальні труби, цукрові галявини, умпа-лумпи, дивовижний рожевий човен і, насамперед, сам містер Віллі Вонка!
Хлопець і подумати не міг, що попереду на них можуть чекати ще якісь чудасії. Куди вони пливуть? Що мають побачити? І що буде в наступному цеху?
- Правда, дивовижно? - усміхнувся до Чар-лі дідунь Джо.
Чарлі кивнув головою і всміхнувся старому у відповідь.
Раптом містер Вонка, що сидів навпроти Чарлі, понишпорив на дні човна, знайшов великого кухля, занурив у річку й зачерпнув шоколаду.
- Випий, - простяг він кухля Чарлі, - тобі піде на користь. Щоб не померти з голоду.