- Так, так! - закричали діти. - Ні до чого й не торкнемось!
- Досі, - сказав містер Вонка, - ще нікому* навіть умпа-лумпам, не дозволялося сюди за-? ходити!
Він відчинив двері і ступив з човна прямо в цех. Четверо дітей з батьками кинулися за ним.
- Нічого не займати! - нагадав містер Вонка. - І нічого не перекиньте!
Чарлі Бакет почав розглядати велетенську залу, в якій вони опинилися. Зала нагадувала якусь відьомську кухню! Скрізь кипіли й булькали на величезних плитах чорні металеві казани, а ще свистіли чайники, шипіли каструлі бряжчали й шкварчали дивні залізні апарати по стінах і по стелі зміїлися труби, і всю залу наповнювали дим, пара та розкішні смачні пахощі.
Сам містер Вонка раптом розхвилювався ще дужче, і відразу стало видно, що він цей цех любить найбільше. Він стрибав довкола казанів та апаратів, мов дитина, що отримала різдвяні дарунки й не знає, який розгортати спочатку. Спершу він зняв накривку з величезного казана й принюхався; тоді оббіг барильце з якоюсь липкою жовтою речовиною, встромив туди пальця й облизав; тоді метнувся до якогось апарата й попереставляв на ньому з десяток важільців та ручечок; потім крізь скляні дверцята стурбовано зазирнув у велетенську духовку, зрадів побаченому й захихотів, потираючи руки.
Після цього підбіг до іншого апарата - невеличкої блискучої машинки, що постійно пухкала: «пух-пух-пух-пух-пух» і за кожним таким «пух» з неї вилітав і падав у кошик на підлозі великий зелений скляний камінець. Чи щось схоже на камінець.
- Вічні барбариски! - гордо вигукнув містер Вонка. - Найновіша новинка! Я їх винайшов спеціально для дітей, яким дають дуже мало кишенькових грошей. Можна покласти вічну барбариску в рота і смоктати-смоктати-смоктати, і вона ніколи не поменшає!
- Наче жуйка! - зраділа Віолета Бореґард.
- Аж ніяк не жуйка, - заперечив містер Вонка. - Жуйку треба жувати, а якщо жувати ці барбариски, то можна зуби поламати. Але на смак вони чудові! І щотижня міняють колір! І не меншають! Не зникають! НІКОЛИ! Принаймні, я так гадаю. Оце зараз одну барбариску випробовують у сусідній тестувальній залі. її смокче один умпа-лумпа. Смокче майже рік безперестанку, а барбариска як нова!
- А отут, - збуджено побіг містер Вонка до протилежної стіни, - тут я працюю над вина ходом цілком нового сорту ірисок! - Він зупинився біля великого казана. У казані кипіла й булькотіла густо-клейка фіолетова меляса. Малий Чарлі мусив зіпнутися навшпиньки, щоб туди зазирнути.
- Це волосяні іриски! - вигукнув містер Вонка. - З’їси хоч отакісінький шматочок - і рівно за півгодини на голові виросте копиця густого шовковистого волосся! І вуса! І борода!
- Борода?! - обурилася Верука Солт. - Кому та борода потрібна?
- Тобі б вона личила, - відказав містер Вонка, - але, на жаль, суміш іще не зовсім готова. Вийшла надто міцна. Дуже сильно діє. Я вчора випробував її на умпа-лумпі, і в нього миттю з’явилася борода, і так вона швидко росла, що незабаром укрила всю підлогу густим волосяним килимом. Вона росла швидше, ніж ми встигали її стригти! Врешті довелося стригти газонокосаркою! Але вже ось-ось я її вдосконалю! І тоді не буде жодного виправдання тим хлопчикам і дівчаткам, що ходять лисі!
- Містере Вонко, - здивувався Майк Тіві, - хлопчики й дівчатка лисі не бувають…
- Не сперечайся, дитино, прошу тебе, не сперечайся! - урвав його містер Вонка. - Не марнуй дорогоцінного часу! А зараз підійдіть осюди - я вам покажу те, чим страшенно пишаюся. Ой, обережно! Нічого не перекиньте! Відступіться трохи назад!
Розділ 20. Велика жуйкова машина
Містер Вонка підвів гостей до велетенської машини, що стояла в самісінькому центрі цеху винаходів. То була спражня гора блискучого металу, яка височіла над дітьми та батьками. З її вершини галузилися сотні тонесеньких скляних трубочок, і всі ці скляні трубочки закручувалися донизу, спліталися в суцільний
жмут і нависали над величезною круглою ба-лією завбільшки як ванна.
- Що ж, приступимо! - вигукнув містер Вонка, натискаючи десь збоку на машині три різні кнопки. Наступної миті в її нутрощах могутньо загуркотіло, машина загрозливо затряслася, з усіх її шпарин зі свистом пішла пара - і всі раптом побачили, як по сотнях скляних трубочок щось тече, чвиркаючи у велику балію внизу. І в кожнісінькій трубочці це щось було іншого кольору, тому в балію хлюпали й плюскали всі барви веселки (а також багато інших). Видовище було чарівне. А коли балія майже наповнилася, містер Вонка натис іншу кнопку, й одразу з трубочок перестало текти, гуркіт стих, а натомість щось задзижчало, засвистіло й у величезній балії завирував величезний міксер, змішуючи різнобарвні рідини. Поступово суміш почала пінитися. Піни ставало дедалі більше й більше, а суміш мінилася з синьої на білу, тоді на зелену, коричневу, жовту, і знову на синю.