- Дивіться! - сказав містер Вонка. Машина клацнула, і вир перестав вирувати.
Всі почули, як машина мовби втягла в себе повітря - і піниста синя суміш з величезної балії почала всмоктуватися назад у нутро машини. Якусь мить панувала тиша. Тоді кілька разів підозріло гуркнуло. Знову стихло. І раптом машина могутньо ревнула, наче яке чудовисько, і тієї ж миті у неї збоку вискочила маленька шухлядка (як у торгових автоматах), і в тій шухлядці лежало щось таке дрібне, тонке й сіре, що всі подумали, ніби сталася помилка. Подумали, що то смужка сірого картону.
Діти й батьки втупилися в сіру смужечку, що лежала в шухлядці.
- І це все? - з відразою скривився Майк Тіві.
- Це все, - відповів містер Вонка, гордо розглядаючи отримане. - Хіба ви не знаєте, що це?
Усі мовчали. І тут пролунав схвильований крик Віолети Бореґард - тієї пришелепуватої дівчини, що безперестанно жувала гумку.
- Клянуся жуйкою, це - жуйка! - вереск-нула вона. - Це ж плиточка жувачки!
- Вгадала! - вигукнув містер Вонка, щосили плескаючи Віолету по спині. - Це плиточка жуйки! Найдивовижнішої, найказковішої, найфантастичнішої жуйки на світі!
Розділ 21. Чао, Віолето
- Ця жуйка, - вів далі містер Вонка, - мій найновіший, найвидатніший, найгеніальніший винахід! Це жувальна гумка, що замінює харчі! Це… це… це… оця крихітна смужечка гумки, що тут лежить, дорівнює повноцінному обіду з трьох страв!
- Що за нісенітниця? - обурився чийсь батько.
- Шановний пане! - вигукнув містер Вон-ка, - коли я почну цю жуйку продавати, зміниться геть усе! Кінець кухням і куховарству! Кінець базарам! Не треба буде купувати м’ясо та крупи! Зайві стануть ножі й виделки! Не буде тарілок! Не треба буде мити посуд! Ніякого сміття! Ніякого бруду! Смужечка чарівної жувальної гумки «Вонка» - це все, що буде потрібно на сніданок, на обід і на вечерю! Оцей шматок жуйки, який я щойно виготовив, поєднує в собі томатний суп, смажене м’ясо та чорничний пиріг, хоча можна замовити все, чого душа забажає!
- Як це - томатний суп, смажене м’ясо й чорничний пиріг? - перепитала Віолета Бо-реґард.
- Якщо почнеш жувати, - пояснив містер Вонка, - то матимеш саме те, що написано в меню. Це просто дивовижно! Навіть відчуваєш, як їжа потрапляє через горло в шлунок!
А смак - дивовижний! І наїдаєшся! Стаєш ситий! Це справжня фантастика!
- Це абсолютно неможливо, - заперечила Верука Солт.
- Якщо це жуйка, - вигукнула Віолета Бореґард, - якщо це шматочок гумки, який можна жувати, то це для мене! - Вона миттю вийняла з рота власну рекордну жуйку й приліпила її за ліве вухо. - Містере Вонко, - сказала вона, - давайте вашу чарівну гумку, побачимо, як вона діє.
- Віолето, не нароби дурниць, - застерегла пані Бореґард, її мати.
- Я хочу жуйку! - вперлася Віолета. - Які тут дурниці?
- Краще не треба, - лагідно порадив містер Вонка. - Розумієш, вона ще не зовсім готова. Ще треба дещо підправити…
- Ой, та ну його! - урвала Віолета і перш, ніж містер Вонка встиг її зупинити, простягла гладку руку, хапнула з шухлядки плиточки жуйки і кинула в рот. І відразу її потужні натреновані щелепи почали клацати, мов обценьки. -
- Стій! - крикнув містер Вонка.
- Чудово! - вигукнула Віолета. - Томатний суп! Гарячий, густий і смачний! Я відчуваю, як я його ковтаю!
- Зупинися! - благав містер Вонка. - Жуйка ще не готова! Вона ще неправильна!
- Ще й яка правильна! - заперечила Віолета. - Так гарно діє! Ой, який смачнющий суп!
- Виплюнь! - звелів містер Вонка.
- Вона змінюється! - крикнула Віолета, одночасно жуючи й регочучи. - Тепер уже друга страва! Смажене м’ясо! Ніжне й соковите! О, який смак! Запечена картопля теж надзвичайна! Хрустка зверху, а всередині масло!
- Як цікаво, Віолето, - розчулилася пані Бореґард. - Ти в мене така розумниця.
- Жуй, дитинко, жуй! - заохотив пан Бореґард. - Не зупиняйся, маленька! Це видатний день для родини Бореґардів! Наша дівчинка перша в світі їсть обід з жувальної гумки!
Усі дивилися на Віолету Бореґард, яка жувала дивовижну жуйку. Малий Чарлі Бакет заворожено стежив, як її великі м’ясисті губи стискалися і розтискались. Дідунь Джо теж не зводив з дівчини очей. Містер Вонка заламував руки, примовляючи: