і далі все життя жила
в брудній лікарні край села.
Тому урятувати варт нам Віолету Бореґард, щоби вона так не страждала. Не пізно ще. Та часу мало. Повинна вижити вона, хоча й гарантії нема.
Розділ 22. По коридору
- Оце таке, - зітхнув містер Віллі Вонка, - бракує вже двох неслухняних діток. Залишилося троє чемних. Краще ходімо з цієї зали, щоб не втратити ще когось!
- Містере Вонко, - стурбовано поцікавився Чарлі Бакет, - а чи стане Віолета Бореґарл хоч колись нормальною, чи так назавжди й залишиться чорницею?
- З неї миттю вичавлять соки! - заявив містер Вонка. - Закотять її в сокочавильну машину, і Віолета вийде звідти тоненька, як сопілочка!
- А вона й далі буде така синя? - запитав Чарлі.
- Вона буде фіолетова! - вигукнув містер Вонка. - Гарного, насиченого фіолетового кольору з голови до п’ят! Та нічого не вдієш! От що буває, коли цілісінькими днями жувати гидку жуйку!
- Якщо ви вважаєте, що жуйка така гидка, - втрутився Майк Тіві, - то чого ж тоді виготовляєте її на своїй фабриці?
- Що ти там бурмочеш, - скривився містер Вонка. - Не розберу ні слова. Скоріше! Ходімо! Швиденько! За мною! Ми знову підемо коридорами! - І з цими словами містер Вонка помчав до дальнього краю цеху винаходів і зник У потаємних дверцятах, схованих за численними трубами та печами. П’ятеро дорослих і троє дітей - Верука Солт, Майк Тіві та Чарлі Бакет - кинулися за ним.
Чарлі Бакет побачив, що вони знову опинилися в якомусь із довжелезних рожевих коридорів. Від нього навсібіч відходило безліч інших рожевих коридорів. Містер Вонка мчав попереду, завертаючи то ліворуч, то праворуч| то праворуч, то ліворуч, а дідунь Джо все примовляв:
- Міцно тримайся за руку, Чарлі. Тут загубитися - це страшне.
Містер Вонка говорив:
- Досить гаяти час! Якщо будемо так повзти, то нікуди не потрапимо! - І мчав далі нескінченними рожевими коридорами у своєму чорному циліндрі й темно-фіолетовому оксами* товому фраці, хвости якого лопотіли в нього за спиною, наче прапор на вітрі.
Вони проминули якісь двері, тоді ще однії і ще. Двері траплялися щодвадцять кроків, і на всіх було щось написано, за деякими лунало чудернацьке клацання, з замкових щілин просочувалися звабливі запахи, а з-під дверей то тут то там виривалися цівочки різнобарвної пари.
Дідунь Джо і Чарлі майже бігли, щоб не відстати від містера Вонки. Іноді вони навіть встигали читати написи на деяких дверях. На одних було написано: «ЇСТІВНІ ЗЕФІРНІ ПОДУШЕЧКИ».
- Зефірні подушечки - це смакота! - вигукнув на бігу містер Вонка. - Коли я завезу їх у крамниці, то за ними шалітимуть! Але нема коли туди заходити! Ані хвильки!
На інших дверях був напис: «ЛИЗАЛЬНІ ШПАЛЕРИ ДЛЯ ДИТЯЧИХ КІМНАТ».
- О, що то за насолода, ці лизальні шпалери! - крикнув, пробігаючи, містер Вонка. - На них намальовано фрукти: банани, яблука, помаранчі, виноград, полуниці, дріманиці…
- Дріманиці? - не зрозумів Майк Тіві.
- Не перебивай! - вигукнув містер Вонка. - На шпалерах намальовано різні фрукти, і якщо лизнути малюночок з бананом, то він має смак банана. Якщо лизнути полуницю, то вона смакуватиме, як полуниця. А якщо лизнути дрі-маницю, то вона буде на смак точнісінько, як дріманиця…
- А яка на смак дріманиця?
- Ти знову щось бурмочеш, - скривився містер Вонка. - Наступного разу говори голосніше. Ідемо далі! Швидше!
«ГАРЯЧЕ МОРОЗИВО ДЛЯ ХОЛОДНИХ ДНІВ» - було написано на наступних дверях.
- Надзвичайно корисне взимку, - сказав, не зупиняючись, містер Вонка. - Гаряче морозиво вас зігріє, коли надворі холодно. А ще я роблю гарячий лід для гарячих напоїв. Від гарячого льоду гарячі напої стають ще гарячіші.
«КОРОВИ, ЩО ДОЯТЬСЯ ШОКОЛАДНИМ МОЛОКОМ» - такий був напис на інших дверях.
- О, мої гарнюні корівки! - вигукнув містер Вонка. - Як я їх люблю!
- А чого на них не можна глянути? - запитала Верука Солт. - Чого ми пролітаємо повз такі цікаві зали?
- Зупинимось, коли буде треба! - відповів містер Вонка. - Не будь така нетерпляча!
«ЛЕТЮЧІ ШИПУЧКИ» - було написано на наступних дверях.
- О, це просто казкові напої! - крикнув містер Вонка. - Вони наповнюють вас бульками, а бульки наповнені спеціальним газом, а той газ такий летючий, що підносить вас над землею, мов повітряну кульку, і ви летите вгору, аж доки гупнетеся головою об стелю… і так там і залишитесь.