На жаль, ця відповідь - сумна,
бо чітко вказує вона,
що лихо власними руками
тут сотворили ТАТО й МАМА!
Тому радіє цілий світ,
що й їх забрав сміттєпровід
(чи сміттєпровід? - Все одної) -
вони поринули на дно.
Розділ 25. Великий скляний ліфт
- Я ще такого не бачив! - вигукнув містер Вонка. - Діти зникають, мов ті кролики! Та ви не журіться! Усі вони вийдуть сухі з води!
Містер Вонка глянув на невеличкий гурт гостей, що стояли біля нього в коридорі. Дітей тепер лишилося тільки двійко - Майк Тіві та Чарлі Бакет. І ще було троє дорослих - пан і пані Тіві та дідунь Джо.
- То що, рушаємо далі? - запитав містер Вонка.
- Так! - вигукнули в один голос Чарлі та дідунь Джо.
- Мені вже ноги болять, - пожалівся Майк Тіві. - Я хочу до телевізора.
- Якщо ти втомився, то поїдемо ліфтом, - сказав містер Вонка. - Він отам. Скоріше! Заскакуйте! - Він метнувся через коридор до подвійних дверей. Двері розсунулися. Двоє дітей і дорослі зайшли всередину.
- Ну от, - вигукнув містер Вонка, - яку тепер натиснемо кнопку? Вибирайте!
Чарлі Бакет здивовано роззирнувся. Він ще ніколи не бачив такого чудернацького ліфта. Кнопки були скрізь! Стіни і навіть стеля були вкриті нескінченними рядами чорних кнопо-чок! На кожній стінці їх було не менше тисячі, а ще тисяча на стелі! І тут Чарлі помітив, що біля кожної кнопочки є крихітна наклейка з назвою приміщення, в яке потрапиш, коли натиснеш цю кнопку.
- Це не якийсь там звичайний ліфт, що їздить тільки вгору-вниз! - гордо повідомив містер Вонка. - Цей ліфт може їздити боком, скоком, уздовж, навскоси і… на небеси! Він доставить вас у будь-яке приміщення фабрики! Натискаєш кнопку - і шурх! - уже мчиш!
- Дивовижно! - пробурмотів дідунь Джо. Його сяючі від захвату очі оглядали безконечні ряди кнопок.
- Кабіну ліфта зроблено з товстого прозорого скла! - похвалився містер Вонка. - Стінки, двері, стеля, підлога - все скляне, щоб вам було добре видно!
- Та нема ж на що дивитися, - сказав Майк Тіві.
- Виберіть якусь кнопку! - звелів містер Вонка. - Хлопчики можуть натиснути по кнопці. Тож вибирайте! Скоріше! У кожному приміщенні виготовляють щось смачне й чудове-пречудове.
Чарлі швиденько почав читати написи біля кнопок.
«ШАХТА З ВИДОБУВАННЯ ДРАЖЕ «МОРСЬКІ КАМІНЧИКИ» - ГЛИБИНА ТРИ КІЛОМЕТРИ» - було написано на одному.
«ЛЬОДЯНИКОВА КОВЗАНКА» - було написано на іншому.
А тоді ще: «ВОДЯНІ ПІСТОЛЕТИ З ПОЛУНИЧНИМ СОКОМ».
«ІРИСКОВІ ЯБЛУНІ ДЛЯ ВАШОГО САДУ - ВСІХ РОЗМІРІВ».
«ВИБУХОВІ ЦУКЕРКИ ДЛЯ ВАШИХ ВОРОГІВ».
«ЧУПА-ЧУПСИ, ЩО СВІТЯТЬСЯ - ДЛЯ СПОЖИВАННЯ ВНОЧІ В ЛІЖКУ».
«М’ЯТНІ ЖЕЛЕЙКИ ДЛЯ СУСІДСЬКОГО ХЛОПЦЯ - ЩОБ ЦІЛИЙ МІСЯЦЬ ХОДИВ З ЗЕЛЕНИМИ ЗУБАМИ».
«КАРАМЕЛЬКОВІ ПЛОМБИ - ЗАБУДЬТЕ ПРО ЗУБНИХ ЛІКАРІВ».
«ГУБОСКЛЕЮВАЛЬНА ХАЛВА ДЛЯ БАЛАКУЧИХ БАТЬКІВ».
«ЗБИВАЛЬНІ ЛАСОЩІ, ЩО ПІСЛЯ КОВТАННЯ СМАЧНО ЗВИВАЮТЬСЯ В ЖИВОТІ».
«НЕВИДИМІ ШОКОЛАДКИ, ЩОБ ЇСТИ НА УРОЦІ».
«ГЛАЗУРОВАНІ ОЛІВЦІ ДЛЯ СМОКТАННЯ».
«ЛИМОНАДНІ ПЛАВАЛЬНІ БАСЕЙНИ».
«ЧАРІВНА РУЧНА ПОМАДКА - САМА В РУЦІ, А СМАК НА ЯЗИЦІ».
«ВЕСЕЛКОВЕ ДРАЖЕ - СМОКЧИ І ПЛЮЙ ШІСТЬМА РІЗНИМИ БАРВАМИ».
- Швидше, швидше! - підганяв містер Вон-ка. - Скільки можна чекати!
- А тут немає «Телевізійного цеху»? - поцікавився Майк Тіві.
- Звичайно. Є й телевізійний цех, - відповів містер Вонка. - Ота кнопка, - показав він пальцем.
Усі глянули туди. На малесенькій наклейці біля кнопки було написано: «ТЕЛЕВІЗІЙНИЙ ШОКОЛАД».
- Ура! - зрадів Майк Тіві. - Це для мене! - І натис великим пальцем на кнопку. Миттю щось страшенно засвистіло. Двері з брязкотом зсунулися і ліфт смикнувся, ніби вжалений осою. Але він смикнувся вбік! І всі пасажири (крім містера Вонки, котрий тримався за ремінець, що звисав зі стелі) попадали на підлогу.
- Вставайте, вставайте! - крикнув містер Вонка, заливаючись реготом.
Та щойно вони почали вставати, як ліфт різко змінив напрямок і хитнувся в інший бік. І знову всі попадали.
- Рятуйте! - заволала пані Тіві.
- Прошу вас, мадам, - галантно запропонував їй руку містер Вонка. - Отак! А тепер хапайтеся за ремінці! Усі хапайтесь за ремінці! Поїздка ще не завершилася!
Дідунь Джо звівся, похитуючись, на ноги й схопився за ремінець. Малий Чарлі, який так високо не діставав, обхопив дідуневі ноги й міцно в них вчепився.
Ліфт летів зі швидкістю ракети. Тепер він повернув угору. Мчав вище-вище-й-вище - і трохи навскоси, мовби видирався на крутез-ну гору. А тоді полетів каменем униз, ніби добрався до вершини тієї гори й зірвався з неї в безодню. Чарлі відчув, наче щось обірвалося в животі, а дідунь Джо закричав: