Модний вік
Про людський вік можна дізнатися за кількістю зморшок на обличчі. Вік дерева можна встановити за кількістю кіл на зрізі стовбура. Але для цього дерево слід зрубати, позбавивши його життя. Чи не так і з людиною? Доки вона жива, вона тікає від точних оцінок того, хто вона й наскільки вона молода чи стара. Доки людина жива, вона здатна дурити час. Життя, зрештою, і є постійним, та все-таки тимчасовим обдурюванням часу, сталою грою на випередження. Втім, переможця в цій грі наперед визначено. Коли людське життя завершено, час остаточно бере гору і ставить чіткі оцінки, адже точно можна встановити лише вік небіжчика. Головний герой роману Оскара Вайлда «Портрет Доріана Грея» все життя у магічний спосіб залишався молодим завдяки старінню власного портрета. Та коли він спробував знищити власне зображення, то загинув сам, перетворившись на огидного стариганя, а портретові повернулась уся чарівність молодості.
Чи після смерті також можна уникнути влади часу, його невблаганної визначеності? Але як? Вносячи і в життя сталу невизначеність? Чи не є новітня життєва стратегія downshifting, окрім решти, ще й одним зі способів утечі від чіткого визначення свого життя відповідно до певних соціальних ролей? Що криється за цим небажанням визначити себе в рамках усталеної соціальної системи? Чи не острах старіння і смерті? Не визначаючи себе чітко у цих рамках, не прагнучи соціального та фінансового успіху, тобто не роблячи кар’єру, людина заразом не визначає і власного віку. Адже робити кар’єру — це писати CV.
Часом буває, що й після смерті вік людини залишається невизначеним. Іноді це зумовлено красивими легендами. Скажімо, досі достеменно невідомо, коли народилася мексиканка Консуело Веласкес Торес — авторка найпопулярнішої пісні XX сторіччя «Besame mucho» («Цілуй мене міцно» в українському перекладі) — у 1916 чи в 1926 році. Може, справа в тому, що достеменно відома саме дата створення цієї пісні — 1940 рік. Сама ж Консуело розповідала, що написала її під впливом сюїти іспанського композитора Енрике Ґранадоса «Ґоєскі», коли вона ще ні з ким не цілувалася. Історія про неціловану чотирнадцятирічну дівчинку, яка створила головний еротичний гіт сторіччя, звучить дуже романтично. Але романтичний ефект, м’яко кажучи, трохи марніє, якщо Консуело написала цю пісню у 24 роки.
Жінки, як знаємо, часто схильні приховувати власний вік, прагнучи здаватися молодшими. Той-таки Оскар Вайлд геніально жартує із цього приводу в п’єсі «Як важливо бути серйозним», вкладаючи в уста однієї з героїнь іронічну заувагу щодо віку великосвітських дам: «Тридцять п’ять — це дуже привабливий вік. У лондонському суспільстві є багато жінок найшляхетнішого походження, які за власним бажанням багато років поспіль залишаються тридцятип’ятирічними. Леді Дамблтон, наприклад. Наскільки мені відомо, їй усе ще тридцять п’ять саме відтоді, як їй сповнилося сорок, а це було вже багато років тому»[14]. Однак у сучасній культурі молодяться не лише жінки. Головне захоплення сучасної людини — це захоплення молодістю. Якщо не бути, то принаймні здаватися молодим — ось слоґан сьогодення. Головне виробництво сучасності — це не виробництво зброї чи високих технологій, а виробництво молодості або ілюзії молодості. Пластична хірургія, косметологія, дієтологія, shaping і Photoshop є галузями цього виробництва.
14
Wild О. The Importance of Being Earnest. — Methuen & Co. Ltd. edition by David Price, 1915. — C. 45.