У цьому сенсі показовим є один із перекладів назви американського фільму «Beautiful Mind» (дослівно «Блискучий розум»), а точніше її «переспів» «Ігри розуму»[18]. Блискучий розум геніального науковця в цьому фільмі не тільки відкриває математичні закони, які уможливлюють економічну діяльність, але й через гру уяви породжує чудернацькі галюцинації, які перетворюють його життя на суцільний жах. Науковцеві вдається вирватися із цього жаху, коли він усвідомлює, що одна з його постійних галюцинацій, дівчинка-підліток, упродовж довгих років не дорослішає, тобто не змінюється. Світ божевілля застигнув незмінним, натомість реальний світ стало змінює вигляд. Реальні люди старіють і вмирають, речі стають непридатними, значущі для нас цінності трансформуються, а інколи їм на зміну приходять нові.
Може, в цій мінливості й полягає головний принцип усього живого. Всі цінності мінливі, незмінна лише цінність мінливості, тобто самого життя, адже життя — це нескінченна низка змін.
Утім, у будь-якій зміні все-таки має залишатися щось незмінне, а саме те, про зміну чого ми говоримо. Інакше йшлося би не про зміну чогось, а про невпорядковане нагромадження абсолютно різнорідного. Людина народжується, дорослішає, старішає і вмирає, але протягом усього життя залишається тією самою людиною, що й дає нам підставу говорити, що це саме вона народжується, дорослішає, старішає і вмирає. Культура зароджується, переживає власний розквіт і або безповоротно гине, або дає життя іншій культурі. Однак, зазнаючи всіх цих змін, вона залишається саме цією культурою.
Тут ключовою для нас буде одна з найулюбленіших метафор того ж Борхеса — метафора землероба й вершника. Культуру створюють осілі миролюбні землероби, але при цьому кожна культура як ковток свіжого повітря, як руйнівної, але й поновлювальної сили потребує войовничих кочових вершників. У деяких культурах є, так би мовити, власні вершники. Наприклад, в Аргентині таку роль відграють гаучо — відважні пастухи. Але більшість культур потребують чужоземних вершників. Саме вони вливають свіжу кров у занепалі культури і в руйнівному пориві очищують ґрунт для нового культурного творення. Племена ахейців, дорійців та іонійців у Мікенській цивілізації, північні варвари в Римі. Історія рясніє такими прикладами. Але не лише історія. Поетична фантазія Ніцше в пошуках надлюдини створює міфічне плем’я гіперборейців, людей, які живуть по той бік північного вітру, по той бік добра і зла. І все-таки, якщо вірити Борхесу: «Фігура чоловіка на коні загадкова й патетична. Проминає Бич Божий Атила, проминає Чингісхан, проминає Тимур, вершник із потужним галасом руйнує і засновує великі царства, але його руйнування і творіння — лише ілюзії. Його справи примарні, як і він сам. Від землероба[19] походить слово «культура», від міст[20] — слово «цивілізація», а вершник, як буревій, промчить і зникне»[21].
Сенсорний комфорт
Розум не універсальний, універсальна лише чуттєвість. Універсальність розуму — головна помилка епохи Просвітництва. Головна помилка антипросвітницьких проектів — заперечення універсальності як такої. Саме через це заперечення всі ці проекти є заручниками Просвітництва. Їхня логіка хибна, оскільки визнає універсальність лише розуму. Істеричний вигук Достоєвського «якщо Бога немає, то все дозволено» цілком відповідає його месіанській максимі: «Краса врятує світ». Настільки ж претензійно звучить і сентенція Ніцше про те, що «лише як естетичний феномен буття і світ виправдані у вічності». Це голосіння тих, хто втратив віру в універсальність розуму і нездатний визнати примирливу невибагливість чуттєвості. Вона вчить нас простого сприйняття світу таким, яким він є для нас. Світ не потребує спасіння або виправдання. Він і без цього є й існуватиме надалі. Його існування і без цього виправдано. Ми приходимо в нього, щоб жити в ньому, а не для того, аби виправдовувати його чи, боронь Боже, рятувати. Та й згубити його ми навряд чи здатні, хіба що лише той світ, у якому ми самі здатні жити, тобто самих себе. Світ прекрасний і жахливий водночас, незалежно від того, як ми його оцінюємо. Але нашу чуттєвість породжує сам світ, аби ми були спроможні сприймати як його неймовірну красу, так і його жахливу потворність, адже ми самі є створіннями цього світу.
18
Цей фільм зняв режисер Рон Говард за мотивами однойменної біографії Нобелівського лауреата Джона Форбса Неша-молодшого, яку написала американська економістка Сильвія Назар.