Емансипація сексуальності у сексуальній революції була тісно пов’язана з емансипацією жіночості, зі стиранням меж між жіночим і чоловічим: довге волосся у хлопців, чоловічий одяг у жінок. Але чи не призводить таке стирання меж між статями до втрати сексуальності як такої? Тоді наступним кроком має стати стирання вже не зовнішніх, а й внутрішніх меж. Якщо кожна емоція має бути відразу виражена, то не існує специфічно чоловічого й жіночого способу виразу емоцій, адже це передбачало б опосередкування виразу, що спричинило би його нещирість. Але відмінність тілесного виразу сексуальних емоцій жінки від сексуальних емоцій чоловіка зумовлено відмінністю побудови тіла чоловіка й жінки, так само, до речі, як особливість прояву емоцій кожного з нас зумовлена особливостями побудови наших тіл.
Якщо центральним чоловічим образом сексуальної революції є юнак із довгим, як у жінки, волоссям, але часто-густо з вторинними статевими ознаками у вигляді, скажімо, бороди, то центральним образом антисексуальної контрреволюції є істота, позбавлена чітко виражених статевих ознак. Стать подолано, секс — то просто забаганка!
На думку спадає фільм Бертрано Бонело «Порнограф», головний герой якого — режисер порнофільмів. Це чоловік середнього віку, схожий на Ніколо Паганіні: довгий ніс, довге чорне волосся, сумний погляд красивих втомлених очей. Він надто серйозно ставиться до своєї професії, постійно перебуваючи у «творчому пошуку». Цей пошук заважає нормальним стосункам із жінками. У його житті немає сексу, секс у вигляді порно перетворюється на недосяжний предмет його фантазії. Натомість його молодий син виступає проти порнографії. Він навіть бере участь в акціях протесту проти розповсюдження порнографії. Ми могли би назвати його соціальним активістом, який бореться проти порно. Винагородою за це є кохана юнка, з якою він щасливий. Ключовою сценою фільму, в якій представлено еротичні стосунки сина з його дівчиною, є їхні любощі на лузі за містом. Сама сцена вкрай цнотлива. Ми навіть не бачимо їхніх оголених тіл. Це не секс, а тільки натяк на секс. Але насамкінець ми бачимо оголеного юнака, що сидить у високій траві, а потому в кадрі пробігає отара солодко милих овечок. Сцени життя батька — це кіч порно, сцени життя сина — це кіч ідилічного кохання. Адже ідилія — це кіч par excellence. А якщо вірити Мілану Кундері, то «кіч — це параван, що прикриває смерть».
Головним слоганом сексуальної революції є гасло «Секс без близькості!». Головним слоганом антисексуальної контрреволюції мав би стати вислів «Близькість без сексу!», але так і не став, адже обидва слогани нещирі. За ними криється споконвічне людське прагнення здобути близькість через секс, а секс через близькість.
Порно й ідилічне кохання — це два полюси, на яких замерзає людська сексуальність. Це два полюси, на яких нашу сексуальність фрагментують і примітивізують. На обох полюсах холод нелюдяної щирості перетворює людську сексуальність на кригу, що розпадається на кристали окремих почуттів і потягів. «Снігову королеву» Андерсена можна зрозуміти як казку про протистояння порно й ідилічного кохання. Уламки чарівного дзеркала, які застрягли в Каєвих очах і серці, — це фрагменти порнофільму. Ґерда є його ідилічним коханням, що розтопить ті уламки. Але прихована правда цієї казки полягає в тому, що Ґерда поверне Кая до примітивного світу, в якому також немає місця розмаїттю людської чуттєвості, а отже, справжній людській сексуальності, до світу, де панує вдавана щирість ізольованих емоцій. Це не справжній світ, а маленький дах із квітами під ванільним небом.
Сексуальний конструктор
Людська сексуальність є складним комплексом почуттів, цінностей і настанов. У ній немає нічого однозначно позитивного й однозначно негативного, однозначно творчого й однозначно руйнівного, однозначно прекрасного й однозначно потворного, однозначно жіночого й однозначно чоловічого. Сексуальність кожного й кожної з нас — це складна суміш потягів і страхів, заборон і порушень.