У романі «Нестерпна легкість буття» Мілан Кундера зізнається: «Герої мого роману — це мої власні можливості, які не здійснились»[24]. Цим зізнанням він дає нам ключ до одного з можливих прочитань цього твору, а зрештою, до прочитання будь-якого витвору мистецтва, ба більше, до тлумачення будь-якого продукту культури. Варто лише додати, що прочитання, яке претендує на розуміння, перетворює ці авторові можливості на можливості самого читача, а таке перетворення вимагає поглянути на них як на можливості будь-якої можливої людини. На героїв роману Кундери можна подивитися не як на окремі особистості, а як на деталі конструктора, із яких можна скласти будь-яку особистість. Із цих деталей можна скласти і людську сексуальність.
Головний герой роману — хірург Томаш. Він живе в середині XX сторіччя у Чехії. Його країна на коротку історичну мить відчула свободу, але Совєтський Союз притьмом нагадав їй, що вона є його служницею. Згадка про політичне тло Томашевої сексуальності невипадкова: Кундера повсякчас змішує еротику та політику.
Томаш є людиною, «яка в глибині душі усвідомлювала свою нездатність до кохання й тому почала його вигадувати»[25]. Ця нездатність до кохання народжується із розриву з дружиною. Після розлучення вона опирається його зустрічам із сином, і Томаш, зрештою, розуміє, що син йому теж не потрібен. Як я вже згадував, Кундера вплітає політику в еротику. Томашеву відразу до дружини почасти зумовлюють політичні чинники, адже вона ортодоксальна комуністка. Томаш уважає, що й сина вона виховуватиме згідно зі своїми дурнуватими політичними принципами і він виросте тупим прихильником режиму. Час покаже, що Томаш помилявся. Його син, можливо, наперекір власній матері, взоруватиметься на свого батька й пристане до дисидентів, але це не приведе до їхньої близькості з Томашем. Адже і в політиці, і в еротиці Томаш уникає як крайнощів, так і сталих зав’язків.
Томашеві батьки стають на бік невістки. Якщо Томашу не потрібен власний син, то й Томаш не потрібний батькам. Політичні уподобання Томашевих батьків нам невідомі; їхня прихильність до його жінки має більш загальний характер. Мабуть, це острах свободи як такої. Батьків дратує те, що Томаш так легко позбувся своїх зобов’язань перед дружиною і сином, отже, він так само легко може позбутись і зобов’язань перед ними. Конфлікт із колишньою дружиною призвів до розриву з матір’ю та батьком. Томаш втрачає і зв’язок із батьками через нездатність побудувати власну сім’ю, і вкоріненість у традиції, здобувши нестерпну легкість буття.
Із цього народжується Томашів страх перед жінками. Відтепер у стосунках із кожною новою коханкою він намагатиметься відтворити цю нестерпну легкість, що стає його помстою традиції. Він замінює традиційні сталі важкі стосунки на легку «еротичну дружбу». На його думку, «лише несентиментальні стосунки, коли кожен з двох не претендує на життя й свободу другого, можуть принести обом щастя». У нього безліч коханок, але із жодною він не може залишитися на ніч. Спільний сон — це надто інтимно для нього, це інтимніше за секс, це те, що пов’язує двох людей, попри їхню волю, адже вони сплять і не здатні чинити на власний розсуд.
Але Томашева сексуальність має й інший бік. Це пов’язано з його професією. Новий роман, як і огляд у кабінеті лікаря, він починав зі слова «Роздягніться!». Він не торкався, а наказував, що збуджувало жінок. Не дотик, а коротке слово. Не пестощі чи лестощі, а владний наказ. Томашів потяг до жінок — це не прагнення насолоди, а «жадоба оволодіти світом». Він як хірург прагне «розкрити своїм скальпелем розпластане тіло світу». Він не романтичний бабій, який шукає в усіх жінках одну, омріяну й обрану. Усі коханки романтичних бабіїв схожі одна на одну. Томаш — епічний бабій, який у кожній новій коханці шукає цілком нового. Тому секс для Томаша не пов’язаний із коханням. Єдине кохання його життя — це Тереза, яка з’являється в його житті випадково, але залишається в ньому назавжди. Сексуальністю Томаша є вільний пошук, а його кохання — це покора неминучості випадку.
Але й у коханні Томаша до Терези дається взнаки його прагнення до свободи. Майже наприкінці роману Томаш бачить уві сні чарівну дівчину. Прокинувшись, він розуміє, що не знає цієї дівчини і що бути з нею — щастя для нього. Але він одразу усвідомлює, що, не вагаючись, відмовився би від цього щастя, аби бути з Терезою, яка випадково сталася в його житті. Томаш вигадує власне кохання, але вигадка для нього важливіша за кохання, бо вигадка вільна, а кохання поневолює.