Деталі, з яких складається сексуальність Терези, — це єдність, падіння й ідилія.
Ідилія — це кіч. Кіч — це параван смерті.
Так, за словами Кундери, вважає Сабіна. Шлях її життя є шляхом зради. Вона зраджує брехливий комуністичний ідилічний світ батьків, одружившись із гульвісою, актором столичного театру. Вона не сприймає насамперед естетичний аспект брехливого комуністичного режиму. Цей аспект постає як кіч, від якого вона тікає і в житті, й у творчості. Згодом вона кидає того актора, але не повертається до батьків і вже ніколи не зупиняється на цьому шляху зрад. Зрада для неї — це свобода, а прагнення до свободи — це те, що єднає її з Томашем. Зрада — це порушення порядку й потяг до невідомого, що є найпрекраснішим для Сабіни. Зрада дає Сабіні змогу щоразу отримати дистанцію, яку Тереза намагається подолати. Лише з певної дистанції можна розгледіти будь-що: своє минуле, тіло коханця, себе саму.
«Жити для Сабіни означає — бачити»[27]. Може, саме тому вона стає художницею. Бачення відіграє в сексуальності Сабіни дуже важливу роль. Ключем до сексуальності головних героїнь роману є дві сцени перед дзеркалом. Тереза на самоті уважно розглядає в дзеркалі своє оголене тіло, аби угледіти власну душу. Для Сабіни перебування перед дзеркалом напівоголеною поруч із вдягненим Томашем є самодостатнім сексуально-естетичним актом. Він стає довершеним, коли Томаш надягає їй на голову котелок її діда, єдину річ, яку вона зберегла у спадок від своєї родини і на спомин про неї. Це символізує для неї чоловіче заволодіння жіночим тілом. Саме це збуджує її, адже для неї секс обов’язково містить елемент насилля. Але це ще не все. Найвищого збудження вона досягає, уявивши, що Томаш змушує її сісти на унітаз з котелком на голові і випорожнитися. Те, що для Терези було найнижчою точкою падіння, для Сабіни стало найвищою точкою збудження. Її погляд естетизує й еротизує навіть найбрутальніші прояви людської тілесності, адже вона не намагається розчинитися у власних переживаннях, розчинити душу й тіло. Вона дивиться на все з дистанції. Це і є магічна оптика її сексуальності.
Зрада, бачення і насильство — ось деталі сексуального конструктора від Сабіни.
При цьому сексуальність Сабіни найщиріша серед сексуальностей решти героїв роману. Для Томаша секс — це епістемологічний скальпель пізнання світу, для Терези — метафізичний вибрик єднання душі й тіла, для Сабіни секс — це просто секс, жорстокий і сентиментальний водночас.
В еміґрації Сабіна приїздить до Томаша із Женеви до Цюриха, де він мешкає з Терезою. Сабіна чекає на Томаша в готельному номері. Коли він приходить до неї, вона зустрічає його в білизні й котелку на голові. Цей котелок перетворюється для неї із символу чоловічого панування над жіночим тілом на сентиментальне нагадування про їхнє кохання в Празі. Вона кохається з Томашем, як ніколи досі. Цього останнього разу секс із ним стає для неї «сентиментальним резюме несентиментальної історії». А Томаш радше за все просто не впізнає цього котелка. Його просто зворушує те, що Сабіна зустріла його напівоголена в якомусь чорному капелюху. У цьому епізоді дається взнаки сенсова асиметрія сексуальності, яка аж ніяк не мусить зменшувати потужність чуттєвої насолоди. Часто-густо коханці сягають найвищого рівня емоційного еротизму й тілесного задоволення, пов’язуючи з цим геть різні сенси.