— А ти не слабак! — здивовано вимовив мандрівник. — Ходи до мене в учні. На випробувальний термін — охоронцем, згодом єпископом десь у Фракії зроблю, а там, дивись, і до сонму приєднають.
— Ні, дякую дуже, але у єпископи, а тим паче до сонму я зовсім не поспішаю, — усміхнувся студент.
— То де ж ми тепер? — Схоже, Андрія не засмутила Аскольдова відмова від перспективи опинитися у гідному товаристві перших на Землі послідовників Його.
Часу було вдосталь, тож Аск розповів Апостолові ще й про дію Куба, про підземелля з мармуровою скринею, куди веде блакитна брама, яку той створює, але Апостол категорично відмовився туди переступити.
— Цей вівтар, — сказав Андрій, вказавши на Куб, — вважається легендою. Мало хто вірить, що він існує насправді. Його нібито могутні атланти витесали із брили нетанучого небесного льоду, що скинув на землю Бог Предвічний, ще до створення Адама. Надрідкісні уламки цього мінералу, розкидані по світу, є сильними амулетами багатьох жерців і чарівників. Ти пізніше, але без мене, перевір, куди ще можна потрапити, торкаючись інших сторін Куба. Мені ж бо не слід опинятися в інших світах. Ну, то розказуй про ваш час!..
Аскольд у загальних рисах ознайомив Апостола з сучасними уявленнями про історію перших століть після народження Його, а також розповів про те, що собою зараз являє світ і місто, якому майже дві тисячі років тому віщувалась Андрієм така славетна доля, про те, як нині служать Богові Предвічному наступники святих апостолів. Першим покликаного чомусь особливо зацікавив зв’язок чотириколісної критої колісниці, яку називають підозрілим, як на його чутливе вухо, прізвиськом «шестисотий», і важкою та відповідальною місією єпископа.
— Невже справді у ваш марнотний час преосвященні владики духовні навіть по Третьому Уділу Пресвятої Володарки[7] нашої з вітерцем ганяють на колісницях, немов свого часу римські зверхники у Палестині? — дуже здивувався він. — Втім, можливо саме про такий занепад церкви і попереджає сам святий Іоан у богословських своїх відвертостях[8].
Нарешті набалакавшись, почали лаштуватися до сну. Аск установив будильник у телефоні на восьму, і вони, притулившись до на диво нехолодної стіни, швидко поснули.
Вранці гігієнічні та інші потреби було задоволено (як сказав би професор) шляхом переміщення на сонячний берег річки. Аскольд збагнув, що його власний, як він вважав, пляж цілком можна використовувати як нудистський, себто дикий. Апостол обмежився лише тим, що умився, а тоді заговорив до хлопця:
— Мені час рушати далі, вгору течією Борисфену. Десь тут на горі маю воздвигнути хреста і провістити про створення богоспасенного града Києва. І ще: про наше знайомство без мого дозволу там у себе нікому не розповідай. Диво, що трапилося з нами, може становити небезпеку, особливо у твоєму світі, — додав Андрій.
— Але ж і тут для вас небезпечно, вчора он мало не спірвали римські солдати, та й на самоті складно подорожувати.
— Не хвилюйся. Я не один: зі мною йдуть учні з колоній на березі Понту Евксинського[9] та новонавернені з місцевого племені венедів. А ще з Херсонеса Борисфеном іде галера, навантажена сіллю, вином, зерном, сушеною рибою, в’яленим м’ясом та іншим потрібним у подорожі причандаллям. Якщо вона без пригод подолає пороги, то десь днів за три має бути тут. Ми намагаємося рухатися берегом непомітно для римлян, аби ті не посилали по наших слідах численнішого загону. Гадаю, що наразі учні з любов’ю до ближнього свого вже переконали римлян залишити нас у спокої.
Аскольд, згадавши вчорашній брязкіт мечів під час їхнього стрімкого відступу у печеру Куба, збагнув, наскільки переконливою могла бути аргументація, запропонована Апостоловими учнями набридливим римлянам.
Заверещав мобільний. Андрій майже не здивувався, коли Аск почав розмовляти з цією річчю, притуливши її до вуха.
Дзвонила Христина. Вона повідомила, що сьогодні вони з професором приїдуть на роботу трохи раніше, десь уже за півгодини будуть на місці, тож він теж нехай не бариться. І ще! Немає чого втягувати викладача у створення його алібі для матусі. Мовляв, якщо хоче заночувати у котроїсь дівчини, то нехай так чесно й скаже. А то «термінове доручення професора у Переяславі». Його мама вчора дзвонила, і Христя, аби не підставляти цього молодого... мусила сказати, що було-таки завдання Аскольдові аж у Переяславському етнографічному музеї.
Аск відповів, що він уже в Лаврі й чекатиме на них. Потім, вимкнувши телефон, вийняв з нього симкартку, натомість уклавши запасну, що її про всяк випадок носив під кришкою, і віддав його Апостолові.