— Добродію Апостоле, — запитує Аск, — а що ви маєте намір робити з цекістом Олександром?
— Побачимо. От Ілько пропонує віддати у жертву Змієві, але це гріх — не дозволю. Відпустити назад у ваш час — так може почати капостити. Дилема, як кажуть елліни. Ось. Я весь час тримаю при собі той телефонній, що ви забрали у нього. — Андрій дістає зі складок хітона Алєксандрів мобільний.
Аскольд на мить вмикає його, тоді, схаменувшись, знеструмлює.
— Нехай телефон лишиться у мене. Ми з хлопцями щось придумаємо.
— Гаразд. Я ніяк не знайду часу, щоб поговорити з Іскандером, а слід добре розпитати, що треба його господарям у краї вашім та в часі цьому.
Надія, що зростала у родині, де піклувалися одне про одного, нагадує: коли хлопці повернуться з купання, то зголодніють і змерзнуть. Аскольд пропонує, як цьому зарадити. Він з допомогою Книги створює браму. Разом з дівчиною вони повертаються до квартири її батьків. Беруть там рушники, сухі футболки для хлопців, пляшку коньяку та кілька плиток чорного швейцарського шоколаду. На щастя, у великій квартирі Карпенків усе вдається зробити нишком, не наразившись на запитання старших членів родини, які саме дивляться теленовини у кабінеті господаря. Молоді люди крізь браму знову повертаються до табору.
Коли хлопці приходять з купання, то з дозволу Апостола злегка зігріваються, пустивши пляшку запашного коньяку по колу. Апостол із задоволенням куштує шоколад. Лахудрик також з’їдає шматочок. Розмова знов оживає.
— А розкажи-но нам, Іскандере, чого тобі треба було лізти до печери на крутосхилах Борисфену у вашому часі? — чи то запропонував, чи то наказав відповідати Андрій.
— Ну я же вам уже рассказивал, — починає Алєксандр. — Я работаю журналістом в столічном ізданіі. Узнав об откритіі в пєщєрах нового захоронєнія, ми хотєлі больше рассказать о ньом нашим чітатєлям і рєшилі пронікнуть в пєщєру...
— Ви працюєте у підстоличному Центрі історичних корекцій у містечку Грязіно і маєте диплом психотехнолога, — підказав Павло. — Валяйте начистоту. Добродій Апостол має вирішити, що далі з вами робити.
Аскольд дістає з кишені мобільний телефон цекіста й задумливо крутить його в руках. Алєксандр не відриває очей від апарата.
— У нас є лише дві можливості, Іскандере, — каже Андрій. — Або назавжди лишити тебе у цьому світі, або ж повернути до твого часу. Але там, знаючи про можливості цих молодих людей, ти становитимеш загрозу для них. Що робитимемо? Думай, ти ж психотехнолог!
— Та що тут думати? Віддати Змієві, та й край! — нагадує про свої кровожерливі наміри Ілько, втім усі вже розуміють, що це жарт, ймовірно...
— Є ще одна можливість, — долучається до розмови Борис. — Можна лишити його заручником у венедському племені, якщо, звісно, їхній вождь гарантуватиме вам, добродію Апостоле, його безпеку. Коли ж ми переконаємося, що загроза з боку ЦІК Фе минула, його відпустять у наш світ. Між іншим, для Олександра втрата часу буде незначною, тому що у двадцять першому столітті він минає значно повільніше.
— Ви нє імєєтє права со мной так обращаться! — запально скрикує Алєксандр.
— Ви мали знати, на що йдете, беручи участь у спецоперації в чужій країні, — каже Павло.
— Вирішено: ти лишишся заручником у цьому часі, — підсумовує Андрій. — Сьогодні ж твоїх спільників буде повідомлено, що, коли вони припинять переслідувати Аскольда і цілком згорнуть свої дії в його країні, тоді ти безборонно повернешся у свій час.
— Усі співробітники ЦІКу Фе у двадцять чотири години мають залишити Україну, — додає Аскольд. — Перебуваючи у цьому світі, ви отримуватимете необхідні ліки та харчі.
На цьому Алєксандра, немов дитину, відправляють спати до куреня.
Павло, до слова, розповідає, що був уже домовився у Кракові про хрещення у костьолі святої Варвари, але терміновий Аскольдів виклик зірвав реалізацію цього наміру. З’ясовується, що і Надія в дитинстві не була охрещеною.
— Цей недогляд ми неодмінно виправимо, — усміхається майбутній святий. — Але, звісно, на тверезу голову і при сонячному світлі.
— А доки ви не стали доброчесними вірянами, то можете грішити скільки завгодно, Апостол самі так мені казали перед хрещенням, — устромляє своє слівце Ілько, за що отримує від Андрія легкого стусана.
— Я казав тобі, що гріхи, скоєні до хрещення, не тягнутимуть тебе у пекло! Ось! І зовсім не заохочував тебе грішити. Набрався там у майбутньому Києві гріховної розпусти, — насварив Андрій свого вихованця.