Хрест піднісся над горою. Благодать явив собою
Аска доволі пізно розбудив дзвінок телефону. Знявши слухавку, хлопець без задоволення почув знайомий голос майора Трохимчука. Той повідомив, що цекісти дисципліновано залишили Україну відповідно до Аскольдового припису. Далі майор почав наполягати на тому, щоб хлопець погодився сьогодні увечері зустрітися з його начальником — полковником Вовком, нібито у дуже важливій справі.
— У мене на сьогодні свої справи. На другу треба в універ на пари... — Студент зробив рефлекторну спробу відкараскатися від нав’язливих службистів.
Але тут втрутився усюдисущий Лахудрик, який матеріалізувався у своєму улюбленому кутку.
— А може, погодишся? Заразом з’ясуємо, що від тебе треба його начальству.
— Лахудрику, ти, взагалі, на кого працюєш? — спитав Аск, прикривши слухавку рукою, хоча міг просто скористатися подумковим зв’язком. — Мені вже набридли ці мутні постаті, які весь час намагаються мене використати у своїх, не менш мутних інтересах. — Трохимчукові ж відповів: — Нам ще треба виконати свою частину угоди з чекістами, відправивши услід за ними Алєксандра Дєнісова.
— Кому це — нам? — одразу зробив мисливську стійку майор.
— Пане майоре! — обурився Аскольд. — Нам — це нам. Не намагайтеся вхопити мене за язика. Скажіть краще, як доправити Дєнісова додому? Я не впевнений, що він має при собі бодай документи.
— Головне, щоб він дістався до офісу Фонду славної єдності, а там йому вже не дадуть пропасти, — підказав службист.
— Так і зробимо, дякую. З приводу зустрічі з вашим шефом, то вона зараз не на часі. До побачення! — Аскольд уже звичним чином перший закінчив розмову.
Потому він зателефонував Ількові у перше сторіччя. Коли почув у слухавці енергійний та веселий голос венеда, настрій одразу поліпшився.
— Привіт-привіт сплячим-ледачим! — відгукнувся на вітання Ілько. — Як кажуть добродій Апостол, ви там у своєму розпусному Києві тільки й ладні, що жерти, спати та кохатися.
— Ільку, тепер ніхто не говорить «кохатися», кажуть «трахатися», — видав Аскольд сучасний термін, що визначає кульмінаційний момент міжстатевих взаємин.
— Один дідько. Скажи ліпше, ти до нас коли з Павлом та Надією прийдеш? Добродій Апостол вважають неправильним, що вони нехрещені, і мають намір це виправити.
— Ну, Ільку, розумієш... хрещення у дорослому віці — річ дуже особиста. Надія і Павло повинні самі вирішити, чи відповідає це, як би тобі сказати... їхній системі цінностей. Простіше кажучи, чи готові вони щиро взяти на себе всі моральні зобов’язання, що, власне, визначають належність людини до християнської спільноти, — пояснив Аскольд, цілком ігноруючи виразні жести Лахудрика, що упродовж цього монологу крутив лапкою біля скроні, демонструючи свою стурбованість адекватністю хлопця, який зранку (і що характерно, нібито не з бодуна) почав обговорювати з венедом засади християнської етики.
— Ну-ну... — Ілька зовсім не збентежила Аскова зарозуміла балаканина. — Тобі не спадало на думку лишити це на розсуд добродія Апостола і, власне, тих, кому він пропонує охреститися? Хочеш, я сам подзвоню Павлові й нагадаю йому вчорашню розмову, і нехай вони з сестрою самі вирішать, чи «відповідає це системі...», чи як ти там триндів?
— І де ти так обламувати навчився? Погано на тебе впливає знайомство з нашим часом. Гаразд, краще вже я сам з ними перебалакаю. Надійний батько приставив до неї потужну охорону — вона не виїжджає з дому сама, тому потрібно буде переміщатися до вашого часу просто з їхньої квартири.
Аскольд зателефонував Надії, попросив дозволу створити браму до її кімнати, щоб знову піти на берег Почайни у гості до Апостола. Дівчина сказала, що їй потрібно лише хвилин двадцять на приготування. Тож не минуло й півтори години, як ретельно причепурена Надія, Павло та Аскольд уже були в ранковому таборі.
Апостол зустрів їх, як завжди, дуже приязно. На подив, зазвичай насмішкувато-іронічний Ілько цього разу, мабуть для різноманітності, також поводився доволі стримано. Аж підозріло. На Аскольдове запитання, чому ніде не видно цекіста Алєксандра, молодий венед відповів, що того відвели на гору до жертовника на цю, як це воно зветься... екурсію чи екзекуцію — він не пригадує того слова, що його вжив Апостол. Та, побачивши, як перелякався Аскольд, Ілько поспішив його заспокоїти, сказавши правду, що цекіста (з дозволу добродія Апостола та венедського вождя) повели показати наостанок принади первісного світу: вже зниклих у його часі диких биків-турів, коней-тарпанів, величезних оленів.