Андрій тим часом почав розпитувати, чому в дитинстві Надія та Павло не були хрещені за тисячолітнім звичаєм землі, що назвуть її колись Україною.
— Щиро кажучи, ми не запитували у батьків, чому так сталося, — відповів Павло. — Звичайно хрещенням опікуються не молоді батьки, заклопотані роботою та кар’єрою, а бабусі, бо вони намагаються зберігати родинну традицію. Але в нашій родині сталося так, що ми не застали живими батьків ані нашої мами, ані тата.
В цей час з «екзекуції» повернувся живий і неушкоджений Алєксандр під конвоєм венедів. Зупинилися оддалік. Андрій махнув їм рукою, дозволяючи наблизитися і слухати його розмову з молодими людьми.
— Знаєте, добродію Апостоле, — заговорив Аскольд, — насправді звичай хрещення не завжди означатиме добровільне долучення до християнської спільноти та взяття на себе високих моральних обов’язків християнина. Будуть ще часи, коли хреститимуть силоміць, коли Його ім’ям різатимуть і палитимуть живих людей. — Аск нарешті навчився говорити тут, у цьому світі, про минуле свого світу в майбутньому часі.
— Розумом я можу собі це уявити. Людина — улюблене створіння Його, водночас найкривавіша істота на Землі. Ніяка тварина не вбила стільки подібних до себе, як людина, чиє тіло містить безсмертну душу. Але у вірі моїй не збагну я однак, чому в безмежності милосердя Свого Він усе ж попускає Лукавому творити зло, — з сумною щирістю зітхнув Апостол.
— Його милосердя справді є безмежним, як добро, що дарує Він! — схвильовано мовив Павло. — Тому зло від Лукавого неспроможне здолати нескінченність добра і повсякчас приречене на поразку...
— Недаремно ти маєш таке імення, Павле. Твій тезка, мій побратим, також писав про це у листах своїх. Втім, сьогодні не про це. Нехай на все буде воля Його. Чи готові ви, Павле і Надіє, прийняти таїну святого хрещення у водах Борисфену, що колись назвуть його Дніпром-Славутою?
Надія відповіла перша:
— Майже усі мої подруги хрещені ще у дитинстві. І батьки наші також хрещені, то і я буду хреститися.
— Звісно, я саме збирався хреститися у краківському костьолі, — переконано сказав Павло.
— Якими б не були мотиви долучення людської душі до віри, коли віра та щира, то Він з любов’ю приймає її. Хрещення — це таїнство, тому ми з Павлом і Надією підемо аж на берег Борисфену лише утрьох. А ви з Ільком, Аскольде, допоможіть Іскандерові повернутися до світу його. Прощавай, Іскандере, ти назавжди запам’ятаєш ці дні, що провів їх із нами. Нехай надалі прямі будуть шляхи твої. Не лиходій більше, і любов Його буде з тобою.
Андрій широким порухом правиці благословив Алєксандра. Той, на подив присутніх, вклонився Апостолові.
Аскольд повернув цекістові мобільний телефон та решту речей, що були при ньому в момент взяття у полон, а також гроші, ключі та візитівки і навіть жетон на метро, які Лахудрик днями вимушено поцупив у його колеги Тімафєя Брєзґінцева у вестибюлі станції «Площа Льва Толстого». Цекіст, уже втомившись дивуватися, мовчки усе взяв. Молодь дружно побажала психотехнологові щасливої дороги до його столиці. Особливо чемним був, звісно, Ілько. Аск із допомогою Книги створив браму, що веде у закуток критої галереї між Ближніми і Дальніми печерами Лаври у нашому часі. Визирнувши з неї, переконався, що галерея порожня і раптову появу там цекіста не помітять випадкові свідки.
Алєксандр стримано попрощався з усіма і, майже не вагаючись, пройшов крізь браму.
Андрій, забравши з собою збентежених та піднесених Павла та Надію, рушив ледь помітною стежиною на берег Борисфену, туди, де свої води віддає йому повільна і чиста Почайна.
Аскольд передзвонив Борисові й розповів, що саме сьогодні першим покликаний Апостол Андрій підніметься на гору, що згодом названа буде Андріївською, і поставить там хрест — як символ майбутньої благодатної величі того міста, що постане тут лише років за триста-чотириста. За півгодини Борис був уже в Аскольдовій квартирі. Двері йому відчинив Лахудрик. Скориставшись брамою, схованою у шафі, хлопець і домовик прийшли до табору.
Греки, що прибули з Причорномор’я, готувалися до зворотної подорожі з Апостолом. Вони лагодили галеру та її спорядження, вантажили на борт нечисленні Андрієві речі, а також зброю, сушене м’ясо, сири, вино, олію та борошно у важких глиняних амфорах.
Ілько гукнув Аскольда і Бориса і, давши їм по великій незграбній сокирі, повів до гаю, що зеленів неподалік на схилі. Там у гущавині вони втрьох по черзі заходилися рубати високого тонкого дубка. За їхньою невмілою роботою наглядав немолодий венед. Коли дерево нарешті впало, хлопці обрубали з нього гілки. Літній венед забрав у Бориса сокиру і показав, як слід обтесувати стовбур, щоб вийшов квадратний брус. Сонце поволі піднімалося до зеніту, ставало жарко. На спітнілі спини весь час намагалися примоститися набридливі мухи та величезні ґедзі. Робота просувалася дуже повільно і потребувала неабияких зусиль. Борис час від часу згадував, що у нього на дачі, в Пущі-Озерній, є чудові інструменти, з якими б вони миттю впоралися з цим важким завданням.