— Жодних речей з вашого часу добродій Апостол не дозволили застосовувати для цього, — пояснив нарешті Ілько. — Все має бути зроблено лише тим, що є тут, у цьому часі.
— Але ж людей з майбутнього він дозволив долучити до такої роботи! — заперечив Борис.
— Не лише дозволив, але й наполіг, щоб саме ви обов’язково взяли участь у цьому. Він сам розповість, чому така його апостольська воля.
Робота потроху добігала кінця. Нарешті витесаний восьмиметровий світлий брус, що пахнув свіжою деревиною, хлопці разом з трьома молодими венедами понесли до табору.
Туди вже повернулися і Апостол з Павлом та Надією. Про обряд хрещення їх ніхто не розпитував. Лише Борис пошкодував, що він, як людина, хрещена у ранньому дитинстві, не має змоги також отримати хрещення від самого Апостола.
Під керівництвом того самого поважного венеда хлопці розрізали дубовий брус і заходилися майструвати з нього хреста.
Андрій зник у своєму курені. Туди ж він забрав Книгу та жезл Аратти.
За деякий час покликав до себе Аскольда, Павла, Ілька та Бориса.
У курені Андрій попросив Аскольда створити браму до нової печери Куба — вівтаря Аратти — і запросив хлопців перейти туди за ним. Коли всі розмістилися у затісній темній печері навколо темно-прозорого вівтаря, Апостол торкнувся його, і навколо розлилося м’яке світло. Андрій звернувся до Ілька:
— А розкажи-но мені про твій рід і про вашого Бога — Рода!
— Та я вже ж розповідав вам! — Ілько здивовано подивився на Апостола. — Бог Род — це Першобог. Він був, є і буде завжди, він Творець усього існуючого, зокрема душі людської. Він створив і роди племені венедського та інших племен, скільки їх існує у світі цьому. Він створив інші світи. Бог Род пов’язує собою всі покоління роду, тому кажуть: «Передати з роду в рід». Як від пращурів до нащадків передаються колір очей та волосся або статура, так успадковуються і звички, уміння, явні й таємні знання, сумління і честь. Це все робить Род. Від нього походять інші боги: перш за все, Сварог, уособлення чоловічого єства Рода. Через нього Род виявляє себе богом світла і небесного вогню. Від Сварога пішли наступні боги — сварожичі, зокрема і Даждьбог — той, що дає добро. У нас слово «добро» означає не лише «статок» і «добробут», а перш за все — взаємини між людьми, стан природи, взагалі все хороше і добре. Краще я пояснити не зумію... — Ілько замовк, добираючи слова.
— Гаразд, — почав уголос розмірковувати Андрій. — То коли ти чогось не знаєш, тоді можеш звернутися до Рода, себто роду, і знання та досвід минулих поколінь самі собою стають твоїми, так?
— Чому ж лише минулих? — здивувався власним словам Ілько. — Древо Роду — Дерево Життя росте від кореня, але по його гілках всяка пташка може перелітати і вгору, і вниз, і в різні боки. Тому все, що знали, знають і знатимуть ті, хто належав, належить чи буде належати до роду мого, — можу в потрібний час знати і вміти я.
Вимовивши останні слова, молодий венед почав здивовано озиратися, шукаючи того, хто міг усе оце сказати замість нього.
— А коли ти дізнався, що маєш змогу отак звертатися до Роду? — далі розпитував Апостол.
— От як скіпетр Давида, чи, як ще ви його звете — жезл Аратти, взяв до рук, так і стали мені всякі думки спадати: спочатку вві сні, а коли Книгу разом із жезлом побачив, то одразу зрозумів, що вони можуть якось спільно діяти. І ще: коли Аскольд учив мене у телефон батарею ставити, то здалося, що я вже колись це робив.
— Недаремно я долав тисячі ліг, аби прийти у ці краї. Недаремно і скіпетр Давидів тягнувся сюди ж, до вівтаря Аратти. — Андрій вказав на Куб. — І жерці вашого племені знають набагато більше, ніж показують стороннім. Правильно вони сказали: перш ніж провішувати сяйво майбутньої благодаті над горами цими, слід відчути і збагнути їхню правічну і добру силу. А ти, Ільку, належиш до того надрідкісного типу людей, яким Він дарував здатність осягати зв’язок часів і перебирати безмежне і прекрасне мереживо світів і часів, створених Ним, — Дерево Життя. А сила ця прокинулася, коли охрестив я тебе у святих водах ріки цієї.