— Коли почуєте, як ця річ голосно пищить, натисніть цього зеленого прищика і прикладіть до вуха. Можете сказати «Алло!», а можете нічого не говорити — все одно почуєте мій голос. Лишень у воду його не вмочіть!
— А це не від лукавого? — спитав Андрій для самозаспокоєння.
— Ні, це від «Сіменса». Був такий меткий чоловік. Винахідник. Це яку греків колись Архімед, який також винаходив усілякі механізми. Бувайте, я зателефоную.
Потиснувши міцну правицю, Аск хутко повернувся до печери Куба, а тоді через вузький похилий лаз — до ніші, де знаходилася домовина.
Щойно він замаскував лаз, сховав Книгу до рюкзака, вийшов до розкопу і натягнув робочий халат, як нагодилися професор Довжик із Христиною. Аскольд одразу показав їм місце, де вивалилася стіна. Довелося лише сказати, що зсув відбувся за його відсутності й він сам побачив його кілька хвилин тому. Професор заходився уважно оглядати підземелля, втім, не наважуючись зайти до нього. Він увімкнув ліхтарика, побачив притрушену зсувом велику труну і аж скам’янів від захвату.
— Я завжди казав, що є у Лаврі ще не вивчені поховання! — Було помітно, що поважний вчений докладає неабияких зусиль, щоб не втратити академічної незворушності від хвилювання та радості.
— Вітаю вас, пане професоре! — Христина говорила з помітним збентеженням.
Аск хотів було й собі вимовити щось належно врочисте, але відчув, що засміється на першому ж слові, — знали б вони, які тут насправді криються дива, — тому просто мовчки спостерігав за колегами. Професор, дещо отямившись, почав роздавати вказівки:
— Друзі, лишімо цю знахідку таємницею, до часу. Принаймні доти, поки я не проконсультуюся де з ким з колег. Самі знаєте: якщо довідаються ченці, ми вже тут нічого не дослідимо. Нам знадобляться газоаналізатори та інші прилади. Зараз давайте все знову замаскуємо і повернемося сюди за день. Нагорі попередимо, що є небезпека нового обвалу — зрештою, це саме так, і попросимо не ходити цим коридором. Усе, зараз до роботи, а завтра у вас вихідний — мені треба зібрати обладнання!
За кілька хвилин розкоп знову було закрито поліетиленом, і вчені вибралися на поверхню.
Хтось в спину підло б’є з кущів, а хтось — із давнини часів?
Тімафєй Брєзґінцев, старший черговий контролер ЦІК Фе — Центру історичних корекцій Федерації, розташованого в сучасному ошатному триповерховому будинку в підстоличному містечку Грязіно, відірвав погляд від настільного монітора і смачно потягнувся. Наближався кінець зміни. Цього разу він припав на другу половину дня п’ятниці, тож можна було сподіватись на приємне закінчення тижня в компанії колег десь у пристойній пивниці на березі Мокви-ріки. Але відчуття, що він випустив щось важливе, примусило повернутися до перегляду незрозумілих сторонньому спостерігачеві графіків, цифр та якихось візерунків, що рухалися великим екраном на тлі карти Європи. Тімафєй заціпенів. Помилки не було. В зоні його відповідальності — перше сторіччя нинішньої ери, верхня і середня ділянки течії Дніпра — спостерігалося надрідкісне явище: перфорація часопростору. Параметри аномалії вказували на точкове суміщення першого та двадцять першого сторіч, а показники просторової складової наближалися до нуля. Щоправда, тут читався ще один прокол, інший бік якого не ідентифікувався. Спостерігач не йняв віри очам: система впевнено зафіксувала перетин часопросторового бар’єру біологічним об’єктом. Його параметри наразі не піддавалися точному визначенню, але вага коливалася в межах кількох десятків кілограмів.
ЦІК Фе — недержавна громадська організація, заснована та фінансована групою просунутих підприємців, методологів та політичних технологів, — виник після того, як шпигунам однієї з найбільших сировинно-енергетичних корпорацій планети вдалося викрасти технології доступу до часово-просторового континіуму, що, виявляється, розроблялися ще із 50-х років минулого сторіччя в одній великій азійській країні. Отримавши можливість втручання у нерозривний зв’язок між простором і часом, вчені поставили собі за мету навчитися спостерігати за всім, що відбувалося на планеті мало не з часу її виникнення. На жаль, існували так звані сліпі зони, куди неможливо було зазирнути, при цьому закритими були як чималі відтинки часу, так і великі території земної поверхні. Тим важливішим було вивчення феномену перфорацій, їх уявляли такими собі коридорами, що поєднують різний час. Та досі ніколи перфорації не вели до місць, тотожних у просторі, але таких, що перебувають у різному часі — нульовий показник просторової складової. Зазвичай він міг становити сотні кілометрів: наприклад, із сучасного Мадрида до Неаполя тисячолітньої давнини. А з Києва сучасного — до того місця, де його ще буде засновано, у час, який відстав від нашого на дві тисячі років. Неймовірно!