Причина тому — авторів стиль. Незмінна легка іронія там, де йдеться про опис речей дивовижних, фантастичних та історіософічних. Топографічна і хронологічна точність в описі подій (усі ті готелі «Хам Ят» біля Софії та кафе «Калина» на Московській, де має звичку тусуватися місцева еліта; коридори Ближніх печер неподалік від «підземної вулиці Батиєм убієнних», де працюють археологи, розкопуючи завал печер, що справді стався у травні 2005-го; торговельний центр «Жлобус» під Майданом). Ситуацію напередодні парламентських і місцевих виборів березня 2006-го, коли нова влада вже встигла виявити себе «в усій красі» і коли «жнивують» усілякі «політтехнологи», змальовано густими сатиричними барвами. Впадає в очі портретна пізнаваність гротескних персонажів: мера столиці Хмельченка, московського політтехнолога Глєба Арнаутського і намісника лаврського монастиря архієпископа Савла (Ворони), екстравагантного й не позбавленого добрих порухів бізнесовця-політика Стрийського і його цинічного радника Бобрина, пихатого, нахабного та зажерливого «проректора-завгоспа» Університету... Авторове застереження на звороті титулу видання, що «будь-які аналогії, які виникають з реальними подіями, установами, організаціями та особами, є випадковим збігом», то стандартний спосіб уникнути можливих судових позовів, коли раптом хтось впізнає у героях книжки себе коханого.
Доброю є психологічна умотивованість там, де йдеться про осіб цілком вигаданих — як от про доволі сумлінних співробітників Служби полковника Вовка і майора Трохимчука, які, однак, нічого не можуть вдіяти за калейдоскопічних змін традиційно корумпованого і некомпетентного начальства. Чи про типологічно упізнаваних співробітників київської філії «Фонда славного єдінства» Федерації, проти яких безсилі працівники Служби, але які, в свою чергу, не здатні перемогти Аскольда і його друзів (достовірності оповіді додає те, що російськомовні персонажі на її сторінках говорять по-російському без перекладу; щось таке прагнув був написати один з наших провідних «міських» прозаїків 1960-80-х Юрій Щербак — але так і не зважився).
Отже, дебютний роман Костянтина Матвієнка вартий прочитання не лише тому, що автор добре знає, про що пише (він чимало доклався до охорони міської старовини як депутат Київради двох перших демократичних скликань, і сам чимало консультував таких нелюбих йому сьогодні вітчизняних політиків). Автор ще й виявив себе майстром побудови стрункої фабули й цікавого сюжету. Незавершеність окремих потенційно цікавих сюжетних ліній — скажімо, полковника Петра Вовка й успішного бізнесовця Михайла Яковенка, з тих, які підтримували Майдан, а нині судомно намагаються зрозуміти, що ж відбувається з країною — можна списати на рахунок того, що цей роман є частиною циклу. Вже вийшли «Гроза над Славутичем» та «Багряні крила». Автор працює над четвертою книжкою циклу.
Нарешті, ще одна приваблива риса роману Костянтина Матвієнка в тому, що це — текст на сто відсотків київський.
Написаний правдивим киянином з діда-прадіда, яких у сучасній українській прозі не так і багато (на думку спадають імена того-таки Юрія Щербака, Євгенії Кононенко — на тому список майже й уривається). Написаний людиною, для якої Київ є не лише місцем проживання і заробляння грошей, а й певною сакральною сутністю, яка може втілюватися в широкому регістрі образів — від першопокликаного Апостола й до симпатичного домовичка Лахудрика Пенатія...
І насамкінець. Роман було написано тоді, коли, попри перші постмайданні розчарування, розвиток України ще уявлявся по-інакшому. Сьогодні, після харківських домовленостей, законодавчого закріплення «позаблокового статусу» і фактичного перетворення церкви «владики Савла (Ворони)» на державну, оптимізму всім, хто вірив у європейську (нехай навіть у віддаленій перспективі) Україну, помітно поменшало. Проте роман Костянтина Матвієнка, в якому співробітники «Фонда славного єдінства» на вимогу не «грізної» Служби, а простого київського студента змушені упродовж 24 годин залишити межі нашої держави, сприймається і як певний український реванш. Шкода, що лишень літературний...
Максим Стріха,доктор фізико-математичних наук, письменник
Роман є вимислом. Будь-які аналогії та збіги з реальними подіями, установами, організаціями та особами випадкові.
ЗОБРАЖЕННЯ
Вихідні відомості
Літературно-художнє видання