С завтрашнего дня в ЦИК Фе создается группа стратегического планирования прошлого. Теперь позвольте вам сказать, что таковое планирование и является настоящей задачей нашей организации. Возглавлю эту группу я. В ее личный состав включены профильные специалисты: историки, теоретики геополитики, этнопсихологи. Также, — зітхнув полковник, — группе придан и этот пронырливый Глеб Арнаутский как рьяный специалист по вопросам Украины. За работу, господа!
Андрій з невеликим загоном із семи чоловіків ішов стежиною вгору, за течією Борисфену. Смеркалося. Його наздогнав наймолодший з новоохрещених венедів — русявий, міцний юнак років вісімнадцяти. При хрещенні Андрій назвав його Ілією, але це ім’я одразу переінакшили на венедський кшталт — Ілько. Він належав до родини самого вождя племені.
— Скажіть, учителю, чому ви не лишилися біля моря, адже там живе у великих і безпечних містах багато людей, вдоста риби, м’яса, зерна і вина, а тут самі нетрі та ми — не дуже привітні до чужинців венеди?
— Робота в мене така: нести Слово вам — лобурякам нехрещеним. Проповідувати Його істину! А то людей тут своїм поганським богам у жертви приносите й гріховне багатоженство розводите. Ось! Крім того, тут, на ваших землях протягом прийдешніх тисячоліть станеться багато такого, що визначатиме долю всього світу людського. На берегах Понту Евксинського живуть заможні люди, і їх не навернеш до Бога Істинного, бо вони заклопотані марнотою та громадженням свого статку. Ось! А ви, венеди, неписьменні, наївні, щиросерді й добрі — легко навернетеся до Бога Істинного. Бач, і ти, Іліє, увірував та хрестився.
— Так, Богу Небесному ми здавна вклоняємося. Той Бог зветься Род. Він створив усе суще: і небо, і землю, і воду і вогонь, і все живе та неживе. Тому він є Богом Вишнім. Коли ви про нього говорили, то я одразу зрозумів, що це наш Бог Род. Створив він багато світів, і у кожному створив Бога Сварога — свого сина.
— То ти хрестився у святій воді ріки цієї в ім’я свого Бога, а не мого? — Андрій спохмурнів, але чомусь не зміг по-справжньому розсердитися.
— Та немає вашого або мого Бога — він один, самі ж казали!
Апостол аж закляк. Не сподівався тут наразитися на світоглядну суперечку. Та ще й з ким? З власним новонаверненим хрещеником з язичницького племені! Насупившись, Андрій мовчки пришвидшив ходу.
Ілько сумирно відстав, утім злегка усміхаючись. Ця розмова вочевидь зацікавила інших чоловіків.
Сонце поволі ховалося за крутосхилами, жаби бралися до своїх вечірніх співів, почали сильно кусатися комарі. Над Борисфеном зійшов серп молодика. Час було шукати місце для ночівлі.
Загін дійшов до гирла невеликої річки — правої притоки Борисфену і почав лаштувати табір на крутосхилі її берега. На вечерю запекли кілька куріпок з черемшею, запили джерельною водою та, влаштувавши лежаки з молодих гілок, полягали спати. Жар від багаття лишили тліти у неглибокій ямі.
Ілько дивився на великі зорі, слухав звуки нічного лісу і ніяк не міг заснути. Згадувалася вечірня розмова з Апостолом. Дивний він якийсь: «Ваш Бог — наш Бог!» Усі знають, що богів багато і водночас він один... У кущах, трохи нижче табору, щось зашаруділо. Тихо, крадькома. На кабана чи борсука не схоже. Хлопець миттю тихцем перекинувся на живіт, узяв у руку довгого вузького ножа, що завжди мав напохваті, й нечутно поповз на звук.