Выбрать главу

С завтрашнего дня в ЦИК Фе создается группа стратегического планирования прошлого. Теперь позвольте вам сказать, что таковое планирование и является настоящей задачей нашей организации. Возглавлю эту группу я. В ее личный состав включе­ны профильные специалисты: историки, теоретики геополитики, этнопсихологи. Также, — зітхнув пол­ковник, — группе придан и этот пронырливый Глеб Арнаутский как рьяный специалист по вопросам Ук­раины. За работу, господа!

***

Андрій з невеликим загоном із семи чоловіків ішов стежиною вгору, за течією Борисфену. Смеркалося. Його наздогнав наймолодший з новоохрещених вене­дів — русявий, міцний юнак років вісімнадцяти. При хрещенні Андрій назвав його Ілією, але це ім’я одразу переінакшили на венедський кшталт — Ілько. Він на­лежав до родини самого вождя племені.

— Скажіть, учителю, чому ви не лишилися біля мо­ря, адже там живе у великих і безпечних містах багато людей, вдоста риби, м’яса, зерна і вина, а тут самі нет­рі та ми — не дуже привітні до чужинців венеди?

— Робота в мене така: нести Слово вам — лобурякам нехрещеним. Проповідувати Його істину! А то людей тут своїм поганським богам у жертви приносите й грі­ховне багатоженство розводите. Ось! Крім того, тут, на ваших землях протягом прийдешніх тисячоліть ста­неться багато такого, що визначатиме долю всього сві­ту людського. На берегах Понту Евксинського живуть заможні люди, і їх не навернеш до Бога Істинного, бо вони заклопотані марнотою та громадженням свого статку. Ось! А ви, венеди, неписьменні, наївні, щиро­серді й добрі — легко навернетеся до Бога Істинного. Бач, і ти, Іліє, увірував та хрестився.

— Так, Богу Небесному ми здавна вклоняємося. Той Бог зветься Род. Він створив усе суще: і небо, і землю, і воду і вогонь, і все живе та неживе. Тому він є Богом Вишнім. Коли ви про нього говорили, то я одразу зрозумів, що це наш Бог Род. Створив він багато світів, і у кожному створив Бога Сварога — свого сина.

— То ти хрестився у святій воді ріки цієї в ім’я свого Бога, а не мого? — Андрій спохмурнів, але чомусь не зміг по-справжньому розсердитися.

— Та немає вашого або мого Бога — він один, самі ж казали!

Апостол аж закляк. Не сподівався тут наразитися на світоглядну суперечку. Та ще й з ким? З власним новонаверненим хрещеником з язичницького племені! Насупившись, Андрій мовчки пришвидшив ходу.

Ілько сумирно відстав, утім злегка усміхаючись. Ця розмова вочевидь зацікавила інших чоловіків.

Сонце поволі ховалося за крутосхилами, жаби бра­лися до своїх вечірніх співів, почали сильно кусатися комарі. Над Борисфеном зійшов серп молодика. Час було шукати місце для ночівлі.

Загін дійшов до гирла невеликої річки — правої притоки Борисфену і почав лаштувати табір на кру­тосхилі її берега. На вечерю запекли кілька куріпок з черемшею, запили джерельною водою та, влаштував­ши лежаки з молодих гілок, полягали спати. Жар від багаття лишили тліти у неглибокій ямі.

Ілько дивився на великі зорі, слухав звуки нічного лісу і ніяк не міг заснути. Згадувалася вечірня розмова з Апостолом. Дивний він якийсь: «Ваш Бог — наш Бог!» Усі знають, що богів багато і водночас він один... У кущах, трохи нижче табору, щось зашаруділо. Тихо, крадькома. На кабана чи борсука не схоже. Хлопець миттю тихцем перекинувся на живіт, узяв у руку дов­гого вузького ножа, що завжди мав напохваті, й нечут­но поповз на звук.