— Хіба ж Ковчег дев’ятсот років тому не викрав із Храму ще син царя Соломона Менелік, та не відвіз його своїй матері, цариці Савській Македі, чи то до Аравії, чи до Абіссинії?
— Каїфа казав, що Менеліка обдурили, підсунувши йому копії Скрижалів та Ковчега, а справжні таємно зберігалися у Храмі, — відповів Трамаїл.[10]
— То що ж із Давидовим скіпетром?
— Я сховав його у щілині між каменями Стіни біля самого входу до Храму. Каїфа ж, прибігши, перш за все кинувся до Ковчега. Побачивши, що він зник разом зі Скрижалями, впав на підлогу, почав роздирати обличчя своє нігтями, рвати волосся та ридати. Про скіпетр навіть і не згадав, мабуть, вважав, що той також пропав. Згодом я переховав його в себе вдома. Пробував чистити камінь, але все марно. Крім того, з кожним днем скіпетр важчав. Та я все одно взяв його в цю подорож. Думав, уже коли стане такий важкий, що не зможу його нести, то десь сховаю, а потім на зворотному шляху заберу. Та як рушили ми на північний схід, то жезл почав легшати щодня. А позавчора ми заночували на горі над озером, де твої венеди з римлянами билися. На ранок я дивлюся, скіпетр став зовсім як новий: камінь знову світлом живим засвітився, мигдалеве дерево побіліло, і срібло стало чисте. Жезл повернув свою первинну вагу.
— Що ж, скіпетр узяв правильний напрямок, він прагнув туди, де колись його було створено — до вівтаря Аратти. Ось! Утім, ці знання тобі марні. Що ж мені з тобою робити? — спохмурнів Андрій.
— Учителю! — Ілько, який мовчки слухав розмову, звернувся раптом до Апостола, білозубо усміхаючись. — Віддаймо його відунам. Вони його трохи підгодують, а у Зміїв день на жертовнику заріжуть та самого згодують гадам повзучим, щоб ті свого володаря, Змія-Трояна підземного, просили, аби нам допомагав та бід не посилав.
— Ач, таке мале, а вже кровожерливе, — посміхнувся Андрій. — Він же твій ближній, негідно це... Чекай, а як це ти арамейську мову раптом став розуміти?
— Та яку там арамейську, ви ж по-нашому з ним балакали, — знизав плечима Ілько.
— Ти що тут вар’ята[11] граєш, голубе мій сизокрилий, га?! — скипів Андрій. — Кажу тобі: арамейською ми з цим лохом тертки терли! — скористався першим покликаний Апостол мовними зворотами початку третього тисячоліття.
— Тю! А це ви якою заговорили? — здивувався парубок.
— Згодом поясню! — Андрій зумисне відповідав арамейською. — Не все тобі одразу слід знати.
— То й не треба. Ну то як, ведемо цього лиходія до відунів?
— Схоже, дар розуміння мов, хоча й не всіх, до тебе також перейшов. Як тут колись казатимуть, з ким поведешся, від того й наберешся. Ось! Гаразд, Ільку, збираймося. Підганяй усіх, забирайте Трамаїла і рушаймо, он уже розвиднюється.
Нові знайомства, і немало. Усе наразі ніби вдало?
Удома Аск перш за все дослідив вміст холодильника. Трохи вгамувавши голод, завалився спати. Книгу попросив зачекати у ящику старого, ще дідового письмового столу. Вже надвечір його розбудила мати. Посваривши за гультяйство і брудний посуд, нагодувала смачною вечерею та пішла до своєї кімнати чи то готуватися до лекцій, чи то дивитися серіал. Аскольд лишився сам. Треба було зібратися з думками й розвіятися водночас. Що може ліпше допомогти, як не вечірнє середмістя у компанії з пляшкою пива[12] Вислизнувши з дому, пішов залитим жовтим світлом Майданом та Хрещатиком до Європейської площі й Марийського парку. Черевики ковзалися по брудному снігу, обличчя приємно холодив вологий вітер. Аскольд не мав з ким поділитися своїми останніми пригодами. Друзі дитинства вже не були настільки близькі і щирі, як колись. З однокурсників добрим товаришем ніхто так і не став. Постійної дівчини не було. Скороминучі романчики закінчувалися швидко й безболісно, не зачіпаючи душі. Принаймні його душі. Тож доведеться все обміркувати наодинці.
Навпроти білої колонади стадіону «Динамо», просто на зебрі переходу, перед ним різко загальмував яскраво-червоний «Альфа Ромео». Аск зупинився. Дверцята машини відчинилися, і звідтіля визирнула білява, дорого скуйовджена у перукарні голова.
— Привєт! А ти на трєніровку так поздно? — запитала дівчина, не звертаючи уваги на пиво у його руці.
— Ні, просто гуляю, — буркнув Аск, розглядаючи юну автомобілістку. — Якщо вас цікавить ще і те, як, наприклад, проїхати до бібліотеки, то це саме за рогом. Парламентська, між іншим.