— Смєшно. А ти по-чєловєчєски говоріть умєєшь?
— Я й говорю по-людськи. — Він почав обходити машину, щоб перейти вулицю.
— Подожді! Не обіжайся! Скажи, пожалуйста, а как мнє проєхать на Щорса? Я в натуре заблуділась.
Машини, що були змушені об’їжджати нахабний «Альфа Ромео», обурено сигналили. Хлопець зупинився.
— Складно пояснити. Їдьте вгору по Грушевського, потім Московською до Лесі Українки, а там запитаєте, як звернути на Щорса.
— Покажи, пожалуйста, мнє дорогу. Ми только на Новий год пєрєбралісь в Кієв, і я здєсь єщє нічєго і нікого нє знаю. — Дівчина, не чекаючи відповіді, посунулася на місце водія, лишивши дверцята відчиненими.
Аск, зітхнувши, сів у салон і з незвички сильно вдарив дверима. Машина рвучко взяла з місця.
— Мєня зовут Надєжда, — невимушено всміхнулася причеплива автомобілістка. — Я с родітєлямі пєрєєхала с Донбасса. Папа расширяєт свой бізнес, вкладивая дєньгі в какіє-то свєрхновиє тєхнологіі. Он всє врємя в командіровках, мама занімаєтся обустройством новой квартіри, а брат в Краковє, в Ягєллонском унівєрсітєтє ізучаєт історію срєднєвєковой Польши. Спєціально польскій виучіл, прєдставляєшь? Вот я і знакомлюсь с Кієвом в одіночєствє. Сєгодня поєхала в казіно на дєбаркадерє, но єщо рано: публіка собєрєтся к ночі, а мнє страшновато там остаться без компаніі.
— Нам ліворуч, а потім весь час прямо. — Хлопець стриманим жестом вказав напрямок. — Ви навчаєтесь чи?..
— Вообщє-то я конним спортом занімаюсь, а со слєдующєго сємєстра пойду учіться управлять пєрсоналом, сразу на трєтій курс.
— Що, нічого престижнішого для вас тато не знайшов?
— Да нєт, можно било устроіться в економічєскій унівєрсітєт, но мнє ето нє інтєрєсно. Папа говоріт, что всєму, что нужно знать, он мєня сам научіт. Ти не курішь?
— Ні, ще на першому курсі кинув.
— А я ізрєдка. — Надія клацнула запальничкою. — Слушай, а давай на «ти». Кстаті, я по-украінскі умею говоріть, просто практікі маловато.
— Гаразд, спробуємо на «ти» й українською. Де так добре навчилася водити?
— Тато навчили. — Дівчина напевно когось мавпувала. — Він у мене все уміє: начинав простим шахтьором, вчився заочно, потім майстром, а коли шахту закрили, пішов у бізнес. Спочатку важко било, а потім найшов харошу кришу, і все наладилося. Тепер він зайнявся новими технологіями в енергетиці, а інші бізнеси передав партнерам, лише доход з них получає.
Надія і справді впевнено маневрувала на мокрому асфальті, втім, машин було небагато.
— А ти чим занімаєшся?
Аскольд почав знехотя короткими фразами розповідати про себе, звісно не торкаючись подій останніх днів. Дівчина слухала напрочуд уважно і майже не переривала. Поїздка минула швидко — вони зупинилися біля нової цегляної висотки на Щорса.
— Інтересно, якщо я приглашу тебе до себе на фєлєжанку кави, то шо ти про мене падумаєш? — Вона повернула до нього помітно рожеве обличчя.
— З радістю випив би з вами... себто з тобою філіжанку кави і до кави, але скоро останнє метро — мені час. А от іншим разом — із задоволенням. — Він відчинив дверцята й вибрався з низького автомобіля.
Надія теж вийшла з авта. Вони мовчки стояли одне навпроти одного на стоянці неподалік під’їзду.
— Телефонами обміняємося? — Аск перший порушив тривалу паузу.
— Називай свій — я наберу. — Надія, полегшено зітхнувши, дістала з сумочки мобілку.
За хвилину, впевнившись, що хлопець зберіг її номер, вона простягнула руку для прощання і, крутнувшись на підборах, гукнула вже майже від самих дверей під’їзду:
— Пока! Жду твоєго звонка!
Відчуття потиску її ніжної руки лишилося з Аскольдом на весь вечір. Звідкілясь прилинули енергія і чудовий настрій. У доброму гуморі студент швидко, майже бігом дістався станції метро «Палац «Україна»».
Вдома тихцем скинув куртку та взуття і пройшов до своєї кімнати. Увімкнувши світло, дістав Книгу. Розгорнувши її, побачив, що на першій сторінці з’явився напис, великий, майже на піваркуша. Прочитати його не вдавалося. Літери, що трохи нагадували клинопис, були Аскольдові невідомі, найбільше вони скидалися на санскритські письмена. Він уже за звичкою звернувся з проханням до Книги:
— Вибач, а чи не можна подати переклад українською?
Текст змінився, але, як і раніше, лишався незрозумілим, хіба що літери стали подібними до грецьких. Спробувавши ще зо три рази, Аск зрозумів, що отримати бажаного результату наразі не вийде — кириличний шрифт вочевидь не був інстальований у цьому артефакті.