— Слухайте, а горище вас не влаштує? Я там у дитинстві голубів пробував тримати. Домком уже задумав надбудувати мансарду, але ж перекриття дерев’яні, фундаменти старі. Мама каже, що від цієї надбудови будинок обвалиться. Я допоможу вам улаштуватися там і спробую захистити від домкому. Після сніданку сходимо подивимося.
— Гаразд, — просяяв домовичок, — коли я знадоблюся, просто лясніть у долоні й покличте на ім’я. До зустрічі! — Він перетворився на сизо-жовтувату хмаринку і розчинився в повітрі.
Аскольд доїдав матусині вареники з картоплею, коли передзвонила Христина. Виявляється, їм терміново треба обговорити вчорашню подію в лаврських печерах, бо це ж наукова сенсація, на таких створюються імена авторитетних учених, гріх з цього не скористатися. Слід виробити спільну лінію поведінки. Вона за півгодини чекатиме на нього в кав’ярні у Трубі[13] — там недорого. Все.
Аск привітався з Книгою. Переконався, що вона так само справно створює браму, втім, цього разу він не переступав її порога. Напис на першій сторінці лишався нечитабельним. Сховавши артефакт, він вийшов на сходи й піднявся до дверей на горище. Ті виявилися металевими і замкненими — неприємний сюрприз. Ляснувши у долоні, покликав:
— Лахудрику!
Домовик миттєво матеріалізувався просто перед Аскольдовим обличчям, зависнувши у повітрі догори дригом.
— Що, замкнено? — спитав чомусь весело. — Як мені подобаються замкнені двері!
Схопивши Аскольда за руку, несподівано сильно потягнув його вперед. Не встиг хлопець злякатися того, що вдариться лобом у двері, як вони зі стажером були вже на горищі. Задоволено поглянувши на Аска, домовичок пояснив:
— Проведення істот матеріального світу крізь стіни, скелі, замкнені двері та інші непереборні для них перепони є обов’язковим умінням для домовиків другого курсу навчання. Залік з цієї дисципліни складається окремо. Використовуються спочатку таргани, потім миші, щури, коти й великі собаки. А от людину я провів уперше, а ви, між іншим, важкі! — Лахудрик кумедно задер носа.
— До речі, про мишей, щурів та й тарганів. А не можна їх позбутися з вашою допомогою? А то дістали, щиро кажучи, — поскаржився Аскольд.
— Зробимо. Тут неподалік готелем «Хам-Ят» вид на тисячолітній Собор соборів спотворили. До тих хамів і переселимо. Ще трохи — до мерії.
Горище було чисто прибране, звільнене від звичного мотлоху — напевне підготовлене до євроремонту з добудовою мансардного поверху.
Домовичок-стажер облетів усе приміщення, задоволено прицмокуючи, і знову повернувся до Аскольда.
— Так, тут чудово! А тепер повторюйте за мною: я від імені всіх сусідів, мешканців дому сього, дозволяю тут, на горищі, жити домовикам усіх різновидів, чинів та ступенів роду Пенатіїв. Нехай ні від кого не буде їм ані кривди, ані неспокою. Живіть з миром.
Аск слухняно повторював. Домовичок додав:
— І ще: своїм представником у громаді домовиків на горищі призначаю Лахудрика Пенатія, домовичка-стажера. Тепер все!
Щойно було вимовлено останні слова, у сутінках горища почали виникати різних розмірів і кольорів мінливі туманності. В обличчя віяло то теплим, то холодним, то сухим, то вологим повітрям. Усе відбувалося в абсолютній тиші. Стало трохи моторошно. Та за хвилину це закінчилося. Трохи отямившись, Аскольд запитав:
— Лахудрику, а чому ви самочинно не могли зайняти будь-яке порожнє приміщення у нашому будинку, хоча б ту ж кімнату консьєржа?
— Розумієте, для того щоб нам без проблем заселитися й мешкати, найкраще отримати щиру згоду або запрошення когось із людей. Ми можемо жити лише поблизу вас, на відміну від наших кузенів — лісовиків та водяників. А нас останньої тисячі років обізвали нечистою силою та звідусіль женуть і проклинають. Така дискримінація гнітить і ображає. Ми ж створені Ним, аби допомагати людям у лиху годину, оберігати й рятувати у скруті. Так споконвіку було, а нині витісняють домовиків у резервації. Хоча б до Червоної книги занесли, чи що!