Аск присів над розкладеними на шматку поліетилену рештками кісток та невеликими уламками дубових і кипарисових домовин.
— Імовірно, десь тут проходив невідомий нам коридор. Земля, просівши, обвалила стіну між пізніше прокопаним ходом та нішею, або й галереєю, яку, вочевидь, ще ніхто не досліджував. Маємо шанс знайти щось цікаве. Ці дошки можуть виявитися залишками доволі старих поховань. — Професор напрочуд спокійно описував ймовірність наукового відкриття.
Проте Христина, яка віднедавна нерівно дихала до Аскольда, або, як кажуть його однокурсники, «запала» на хлопця, спробувала нагадати, що й вона маленький начальник:
— Нема чого сидьма сидіти! Ми вже давно всі відра заповнили. Тож ноги в руки, і ставай, студенте, до інтелектуальної праці.
Голова після вчорашнього ще трохи боліла, але він звично підхопив свій таки важкуватий вантаж і подався до виходу.
Дорогою пригадав розповідь університетського викладача курсу історії релігії про те, як взимку 1988 року, коли святкували тисячоліття Хрещення Русі, відомий київський археолог Віктор Харламов зробив унікальне відкриття на Дальніх печерах Лаври, розкопавши келію святого Феодосія Печерського[2]. Тоді церковники ще не отримали у цілковите розпорядження нижню територію Лаври, і вчені мали змогу досліджувати архітектурні й археологічні пам’ятки. Чого варті лишень маловідомі Варязькі печери! Вони розташовані поряд із Дальніми і були викопані ще у дохристиянський час. Ця земля приховує ще не одну таємницю...
Зо два роки тому в Інтернеті активно обговорювалася чутка, що нібито під час поїздки до Астрахані Московському патріархові уві сні з’явився сам святий Феодосій Печерський і докоряв за поведінку сучасного духовенства, його політиканство та агресивну позицію у споконвічному для цієї церкви українському питанні. Патріарх тоді сильно захворів. Чутки набрали сили. Церковна прес-служба мусила виступити зі спростуванням. Звісно, цей крок мав зворотний ефект: святий Феодосій набув популярності у Всесвітній Мережі.
Аскольд повернувся до завалу. Професор з аспіранткою тим часом істотно просунулися, викопавши уздовж правої стіни коридору неглибоку траншею.
— Схоже, далі таки має бути невідома погребальна ніша, а може, і новий хід. Бачите? Тут ґрунт почав зсуватися праворуч. Імовірно, він витіснив цю стіну в якусь порожнечу. — Професор залишався зосередженим та спокійним.
Аск виніс наступну пару відер і знову швидко повернувся.
— Тепер бери совок і обережно насипай ґрунт у решето! — Христина й далі грала роль суворого керівника.
— А раптом саме я і знайду щось цікаве? Не шкодуватимете, що відкриття зробив якийсь студент-чорнороб? — усміхнувся Аскольд.
Нещодавно аспірантка запропонувала йому перейти на «ти», але хлопець удавав, ніби йому ніяково тикати дорослій (аж на шість років за нього старшій!) панні. Христина марно намагалася приховати образу.
Він вправно взявся до роботи. Колеги тим часом продовжували копати. Праворуч стіна лишилася твердою, проте ліворуч земля ставала дедалі м’якша. Білий колір тиньку зник.
— Схоже, таки стіна в цьому місці вивалилася! — сказав професор. Ставши на коліна, він уважно оглянув та простукав держаком лопати підлогу. — Припиняємо роботу. Хто його знає, як надалі поведеться ґрунт. Колеги, прошу вас до часу зберігати конфіденційність. Ще невідомо, що саме ми знайшли і як його далі досліджувати. Думаю, правильно було б сканувати цю ділянку за допомогою звуку. Сьогодні ж спробую про це домовитись. Аскольде, будьте ласкаві, приберіть тут усе і прикрийте траншею, чим знайдете. Христино, збирайте наші знахідки і ходімо, — по-діловому сухо наказав професор Довжик.
Залишившись на самоті, Аскольд швидко навів лад, а насамкінець спробував накрити розкоп великим шматком чорного поліетилену. Але раптом відчув, що підлога просідає під його вагою.