— Розумієш, друже мій, — почав він, — зурочення і приворот — це різні способи дії, і мета в них різна. Зурочення завжди робиться на велику шкоду успішності, здоров’ю, а то й життю того, кого зурочують. Це буває переважно через заздрість, суперництво за кохану людину або за щось інше; інколи той, хто замовляє зурочення, сам достеменно не знає, навіщо він це робить. Приворот — штука менш небезпечна. Хоча інколи можна людині світ зав’язати на все життя. Є контактний і безконтактний способи такого чаклунства. Безконтактний роблять через портрет, фото або якусь особисту річ. Контактний найчастіше через питво. У твоєму випадку мав місце контактний. З ким і що сьогодні пив?
Аскольд уже здогадався, хто міг підсипати йому зілля (але, на бога, навіщо?!), тож, хоча й не хотілося, мусив розповісти про вранішню каву з Христиною.
— А от спосіб зурочення обрано найжорстокіший, бо, схоже, тебе спробували обпоїти досить рідкісним видом трунку, — серйозно промовляв домовик. — Можливо, я помиляюсь, але це ментальна отрута. Дзвони цій Христині — ми негайно йдемо на побачення з нею. Вдвох!
— А що таке ментальна отрута? — спитав Аскольд, аби відвернути увагу малого домовика від ідеї негайної здибанки з аспіранткою.
— Всяка жива істота, — почав пояснювати Лахудрик, кумедно звівши палець догори, — має певний набір рис, зумовлений винятково її пращурами. Ви називаєте їх генетичними ознаками. Так ось: для людини це не лише зовнішність або, наприклад, спадкові хвороби, але і способи поведінки та етичні норми. Одне слово, шляхетність — це справді спадкова риса характеру Також від народження може бути закладено імунітет від чаклунства. Схоже, в тебе, до речі, саме цей випадок. Ментальна отрута діє лише на спадкові моральні якості. її використовують для того, щоб примусити одну людину виконувати будь-які бажання іншої. Але ця речовина дуже рідкісна і дорога. Механізму її дії ніхто не знає. Вважається, що сама по собі отрута не чаклунського походження, але у поєднанні з якимись білковими речовинами в організмі вона блокує нейронні зв’язки в корі головного мозку і дозволяє легко запрограмувати людину на різні, зазвичай негідні вчинки.
— Словом, психотропно-хімічна зброя! А протиотрута є? — не на жарт перелякався Аскольд. — Я що, тепер стану моральною потворою?
— Ні, не станеш, але я проконсультуюся зі своїми. Не забувай, що я лише стажер! Телефонуй уже до Христини!
— Може, ти спершу проконсультуйся, а потім я вже телефонуватиму їй? — знову спробував «з’їхати» Аскольд.
— Добре. Відпочинь поки що. Я швидко. — Лахудрик зник у кутку.
Аск пішов на свій диван трохи перепочити. І незчувсь, як провалився у глибокий міцний сон.
Люська Гаркуша з маленького міста Кролівця, що на Сумщині, своїм життям була цілком задоволена. Уже вісім років вона розгонистою ходою підкорювала столицю. Від ліжко-місця у перенаселеному гуртожитку — до майже власної квартири на Русанівці. Від поїздок на тролейбусі — до цілком своєї «Хонди», не нової щоправда. Від прищавих залицяльників-однолітків з Кулька, сусідів по гуртожитку, — до серйозного і небідного молодика з квартирою, що її Люська вважала вже своєю, майже. Від роботи офіціанткою, а згодом секретаркою в дрібній агенції нерухомості та за сумісництвом, коли ніхто не бачить, прибиральницею офісу і секс-сервісом для немолодого, товстого і жадібного шефа — до брокера у великій престижній фірмі з власними відсотками з продажу та оренди квартир.
Люська справді почала стрімко йти вгору після знайомства з ворожкою Гликерією-Степанидою, до якої вона колись звернулася, віддаючи данину моді. І та за чималу суму наворожила молодій жінці гроші й кохання.
Незадовго до Нового року, саме на католицьке Різдво, коли їхня фірма розважалася на корпоративній вечірці у Венеціанському залі готелю «Русь», до Люськи випадково підійшов високий, сивуватий чоловік і запросив її до бару на чарку коньяку. Виявилося, що він приїхав з Близького Сходу, зветься Бенціоном Пінським, цікавиться старовинними предметами іудейських культів — іудаїкою; в Україні надовго, тому підшуковує пристойну квартиру в центрі, а поки що мешкає у цьому готелі. Розмова продовжилася в номері Бенціона — Бєні, як одразу прозвала його Люська. До квартири свого хлопця Льоші, на Русанівці, вона повернулася лише під ранок. Ну, на те воно й корпоративна вечірка.
А вже наступного дня Люська, незважаючи на передсвятковий клопіткий тиждень, показувала новому знайомому варіанти квартир, за перегляд яких Бенціон з власної ініціативи щедро розплатився, хоча нічого і не вподобав. День знову завершився в Бєниному номері. Цього разу додому жінка повернулася з вишуканим, хоча й легкуватим золотим браслетом на руці.