За кілька днів вони оглянули ще кілька квартир, перериваючи перегляди обідами в пристойних ресторанах та відвіданням виставок і крамниць антикваріату. За цими справами Люська встигла розповісти всю нехитру історію свого життя і дати вичерпні характеристики багатьом своїм знайомим. Зокрема, Пінський уже знав про долю невдахи Христини, яка навіть нездатна захомутати молоденького студента з пристойною квартирою в центрі, та про ворожку Гликерію-Степаниду.
Одразу після новорічно-різдвяних канікул, які Люська провела зі своїм майже вже колишнім, або принаймні запасним, як вона сама віднедавна вважала, бойфрендом Льошею, Пінський попросив її домовитися з ворожкою про зустріч для нього. Він відвідав Гликерію-Степаниду. Того ж дня ворожка сама зателефонувала Люсьці, чого зазвичай ніколи не робила, і попросила спрямувати ненароком до неї Христину, мовляв, зможе допомогти тій недорікуватій аспірантці приворожити хлопця. У телефонній розмові «матушка» натякнула, що добрий пан Пінський дав їй якийсь потужний підсилювач приворотних чарів. Дівчину це трохи занепокоїло, про що вона і сказала Пінському, коли вони саме проминали вітрину ювелірного магазину на вулиці Архітектора Городецького. Бенціон відповів, що лише хоче перевірити підсилюючу дію одного нібито чаклунського зілля і гарантує, що життю і здоров’ю нікого з учасників цього досліду ніщо не загрожує. І взагалі, ніж перейматися жіночими страхами, краще нехай Люсьєна вибере собі якесь намисто зі справжніх перлин, що так пасуватимуть до подарованої ним білої сукні. Поки ж він розраховуватиметься за прикрасу, вона могла б зателефонувати Христині, аби нагадати про важливість поїздки до ворожки, а також і самій ворожці, щоб ще раз підтвердити: чоловік, рекомендований нею, — солідний, платоспроможний, і за будь-якого результату аванс ворожка може лишити собі, але у разі успіху він, тобто аванс, потроїться. Занепокоєння дівчини миттєво розвіялося.
Бенціон Пінський народився у Мінську, але вже понад двадцять років він — успішний підприємець, мільйонер, а також вчений і меценат з Близького Сходу. Пан Пінський колекціонує стародавні твори мистецтва та рукописи і прибув до Києва з берегів Південно-Східного Середземномор’я, аби запропонувати свою фінансову допомогу у справі пошуку та реставрації цінних речей і документів, що розповідають про історію іудейських громад в Україні. Природною також була практична цікавість до симпатичних київських дівчат і гастрономічних радощів, щедро дарованих українською кухнею.
Та мала місце і головна причина, що змусила Пінського змінити теплу зиму Землі Обітованої на лютневий холод Києва: легенда про скіпетр Давида. Співпрацюючи у розшуку цінностей, викрадених нацистами під час війни, з науковцями університетів, бібліотек і музеїв своєї країни, Бенціон випадково натрапив на уривок легенди з часів, на багато сторіч давніших за Другу Світову. Там ішлося про зникнення з Храму на початку нової доби легендарної регалії перших царів народу обраного — скіпетра царя Давида. Сам факт його існування заперечує більшість учених. Втім, вони приховано чи відверто заперечують реальність багатьох речей або подій, описаних у різноманітних сакральних текстах: від Калевали до Махабхарати[16]. Бенціон спробував більше дізнатися про регалії та артефакти часів об’єднання всіх дванадцяти колін під владою єдиного монарха і будівництва першого Храму. І з’ясував, що скіпетр у древніх легендах наділявся надприродними властивостями, які набирали повної сили на землі стародавньої Аратти і давали його власникові владу над цілими народами чи навіть світом. Такі артефакти часто називають ключами Землі: вони є головними оберегами територій, населених певними народами, і здатні захищати їх від стихійних лих, ворожих навал і пошестей. Словом, коли повірити розрізненим легендам та апокрифам, скіпетр концентрує стільки сили, що дасть тому, хто володітиме ним, владу мало не над усією планетою.
Пінський ще в юності, до еміграції з Білої Русі на Близький Схід, захоплювався кабалістикою[17] та іншими різновидами чаклунських практик, мріючи про могутність і владу. Також він багато дізнався про старовинні артефакти і мріяв здобути або хоча б побачити один з них. Тому і витратив кілька років на пошуки легендарного скіпетра. Та всі його зусилля виявилися марними, і Пінський поступово втратив надію заволодіти Давидовим скіпетром.