Выбрать главу

— Ну, кто из нас привлекательнее, это еще вопрос, а парень точно интеллектуальнее, чем женщина, — ус­міхнувся Тімафєй. — Так что пусть красивые общают­ся с красивыми, а умные с умными.

— С женщиной и студентом можно осторожно по­пробовать. — Тараторкін не оцінив гумору колег. — А контакт с профессором только после дополнительной санкции: его следует проверить на слежку и скрытую охрану. И еще: завтра сюда прилетит Глебушка Мало­арнаутский, помните?

— Как не помнить, но, кажется, его фамилия просто Арнаутский? — засміявся Тімафєй.

— «Одессит в последнем поколении и ма-асквич в первом», как шутят в ЦИК Фе. Но он же «persona nоn grata» на Украине после мандариновой революции, — додав Алєксандр.

— Уже решили вопрос о разовом разрешении на въезд, по семейным обстоятельствам. Очень уж хо­чется этому политтехнологу взять реванш за позор своего тогдашнего поражения. Ему в этом помогает местный типа политолог Миша Полянский. Нам это добавит головной боли, — скривився Тараторкін. — Так, ну, давайте по последней — и по домам, завтра много работы.

Прагне близькості Христина, втім, Лахудрик це припинить

На березі Борисфену лише починався теплий літній вечір. Щойно Аскольд вибрався з печери, одразу ж ма­теріалізувався і Лахудрик.

— Як тут чудово! То ми у першому столітті?

— Так. Ласкаво просимо в минуле! — Хлопець ши­роким жестом вказав на видноколо, що, освітлене яск­равим сонцем, мріялося за рікою. — Тобі добре, Лахудрику: поїдеш до табору на моїх плечах. Мені ж доведеться добру годину пішкувати.

— Так я ж невагомий! Хочеш, просто полечу попе­ред тебе? — Домовичок вилетів з-поза Аскольдової спини і, перекидаючись у повітрі, помчав угору за те­чією, не втрачаючи, втім, хлопця з поля зору.

— Гаразд, гаразд. Тут час іде набагато повільніше, але фізично я втомлююся не менше, аніж у нашому сві­ті, тому не виривайся дуже вперед. — Аск поспішив за Лахудриком, який не припиняв пустувати.

— Студенте! Так ти відсипайся у цьому минулому часі на свіжому повітрі. Уявляєш, поспав тут хоч півдоби, а в нас минуло лише трохи — суцільна тобі економія часу.

— Слухай, Лахудрику! Ти б не міг дізнатися, куди пропала Надійка і як у неї справи? — змінив тему Ас­кольд.

— Аску, розумієш, я домовик твого будинку. Перемі­щатися на великі відстані я можу лише поблизу тебе. Коли є можливість, я зв’язуюся з домовиками інших будинків або сутностями іншого порядку і отримую інформацію або й мандрую з ними.

— А як ви вирахували Гликерію-Степаниду? — спи­тав хлопець.

— Вона персонаж відомий, отже, люди говорять і думають про неї багато, тому домовикам легко було встановити місце її проживання і попросити просте­жити за нею її ж домовика, точніше — домаху, з якою ворожка навіть не спробувала знайти спільну мову, але й вигнати не зуміла. Домаха дочекалася нагоди помститися, зробивши добру справу.

— Так ти гадаєш, дізнатися щось про Надійку з тво­єю допомогою буде складно? — сумно зітхнув хло­пець.

— А ти впевнений, що хочеш використати мої мож­ливості для стосунків з нею?

— Щось у мене на душі неспокій. Зачекаємо добу і будемо шукати.

До табору дісталися ще засвітла, хоча палаюче в ньо­му багаття вже добре було видно у тіні гори. їх здалеку побачив Ілько і вийшов назустріч.

— Привіт! Апостол давно чекає на тебе, — звер­нувся до хлопця. — О! А це що за байбак летючий з то­бою?

— Я не байбак і навіть не ховрах! Я Лахудрик Пенатій — київський домовик з вулиці Костьольної. Бака­лавр, між іншим!

— Ти ба, воно ще й балакає! — трохи здивувався мо­лодий венед.

— Чекай, чекай! — втрутився Аскольд. — Це мій добрий друг. Він справді домовик.

— Ільку! Недобре тримати гостей оддалік від місця трапези! — гукнув Апостол, чия кремезна постать виділялася біля багаття.

— Вітаю вас, добродію Апостоле, — вже звично привітався Аскольд.

— І тобі привіт, Аскольде! Бачу, ти прихопив із со­бою малого капосника — домовичка.

— Я не капосник, а вельми корисна для людей сут­ність, — вишукано вклонився домовичок. — Звуся Ла­худрик Пенатій, бакалавр.

— Знаю, знаю, — всміхнувся Андрій. — У цьому часі людей мало, будинків ще менше, отже, і домо­вики винятково рідкісні. Ось! Ваших багато зараз у великих містах: Римі, Афінах, Єрусалимі, Александрії. Там ви перейняли від людей і традицію на­вчання майстерності у спеціальних школах, а може, люди від вас, хто зна? А в цій місцевості і люди, і домовики ще не зіпсуті цивілізаціями: живуть за звичаями і законами прабатьків, передаючи знання та перекази з роду в рід. Ось. Ільку! — звернувся Апостол до молодого венеда. — Чи розповідали тобі старші роду або жерці про невидимих охорон­ців затишку і спокою племені?