— Ну, кто из нас привлекательнее, это еще вопрос, а парень точно интеллектуальнее, чем женщина, — усміхнувся Тімафєй. — Так что пусть красивые общаются с красивыми, а умные с умными.
— С женщиной и студентом можно осторожно попробовать. — Тараторкін не оцінив гумору колег. — А контакт с профессором только после дополнительной санкции: его следует проверить на слежку и скрытую охрану. И еще: завтра сюда прилетит Глебушка Малоарнаутский, помните?
— Как не помнить, но, кажется, его фамилия просто Арнаутский? — засміявся Тімафєй.
— «Одессит в последнем поколении и ма-асквич в первом», как шутят в ЦИК Фе. Но он же «persona nоn grata» на Украине после мандариновой революции, — додав Алєксандр.
— Уже решили вопрос о разовом разрешении на въезд, по семейным обстоятельствам. Очень уж хочется этому политтехнологу взять реванш за позор своего тогдашнего поражения. Ему в этом помогает местный типа политолог Миша Полянский. Нам это добавит головной боли, — скривився Тараторкін. — Так, ну, давайте по последней — и по домам, завтра много работы.
Прагне близькості Христина, втім, Лахудрик це припинить
На березі Борисфену лише починався теплий літній вечір. Щойно Аскольд вибрався з печери, одразу ж матеріалізувався і Лахудрик.
— Як тут чудово! То ми у першому столітті?
— Так. Ласкаво просимо в минуле! — Хлопець широким жестом вказав на видноколо, що, освітлене яскравим сонцем, мріялося за рікою. — Тобі добре, Лахудрику: поїдеш до табору на моїх плечах. Мені ж доведеться добру годину пішкувати.
— Так я ж невагомий! Хочеш, просто полечу поперед тебе? — Домовичок вилетів з-поза Аскольдової спини і, перекидаючись у повітрі, помчав угору за течією, не втрачаючи, втім, хлопця з поля зору.
— Гаразд, гаразд. Тут час іде набагато повільніше, але фізично я втомлююся не менше, аніж у нашому світі, тому не виривайся дуже вперед. — Аск поспішив за Лахудриком, який не припиняв пустувати.
— Студенте! Так ти відсипайся у цьому минулому часі на свіжому повітрі. Уявляєш, поспав тут хоч півдоби, а в нас минуло лише трохи — суцільна тобі економія часу.
— Слухай, Лахудрику! Ти б не міг дізнатися, куди пропала Надійка і як у неї справи? — змінив тему Аскольд.
— Аску, розумієш, я домовик твого будинку. Переміщатися на великі відстані я можу лише поблизу тебе. Коли є можливість, я зв’язуюся з домовиками інших будинків або сутностями іншого порядку і отримую інформацію або й мандрую з ними.
— А як ви вирахували Гликерію-Степаниду? — спитав хлопець.
— Вона персонаж відомий, отже, люди говорять і думають про неї багато, тому домовикам легко було встановити місце її проживання і попросити простежити за нею її ж домовика, точніше — домаху, з якою ворожка навіть не спробувала знайти спільну мову, але й вигнати не зуміла. Домаха дочекалася нагоди помститися, зробивши добру справу.
— Так ти гадаєш, дізнатися щось про Надійку з твоєю допомогою буде складно? — сумно зітхнув хлопець.
— А ти впевнений, що хочеш використати мої можливості для стосунків з нею?
— Щось у мене на душі неспокій. Зачекаємо добу і будемо шукати.
До табору дісталися ще засвітла, хоча палаюче в ньому багаття вже добре було видно у тіні гори. їх здалеку побачив Ілько і вийшов назустріч.
— Привіт! Апостол давно чекає на тебе, — звернувся до хлопця. — О! А це що за байбак летючий з тобою?
— Я не байбак і навіть не ховрах! Я Лахудрик Пенатій — київський домовик з вулиці Костьольної. Бакалавр, між іншим!
— Ти ба, воно ще й балакає! — трохи здивувався молодий венед.
— Чекай, чекай! — втрутився Аскольд. — Це мій добрий друг. Він справді домовик.
— Ільку! Недобре тримати гостей оддалік від місця трапези! — гукнув Апостол, чия кремезна постать виділялася біля багаття.
— Вітаю вас, добродію Апостоле, — вже звично привітався Аскольд.
— І тобі привіт, Аскольде! Бачу, ти прихопив із собою малого капосника — домовичка.
— Я не капосник, а вельми корисна для людей сутність, — вишукано вклонився домовичок. — Звуся Лахудрик Пенатій, бакалавр.
— Знаю, знаю, — всміхнувся Андрій. — У цьому часі людей мало, будинків ще менше, отже, і домовики винятково рідкісні. Ось! Ваших багато зараз у великих містах: Римі, Афінах, Єрусалимі, Александрії. Там ви перейняли від людей і традицію навчання майстерності у спеціальних школах, а може, люди від вас, хто зна? А в цій місцевості і люди, і домовики ще не зіпсуті цивілізаціями: живуть за звичаями і законами прабатьків, передаючи знання та перекази з роду в рід. Ось. Ільку! — звернувся Апостол до молодого венеда. — Чи розповідали тобі старші роду або жерці про невидимих охоронців затишку і спокою племені?