— Так. Є ті, хто незримо охороняє багаття й захищає оселю родини, але вони ніколи не показуються на очі, — відповів венед, намагаючись погладити Лахудрика. А той раптом зник, за мить з’явившись на Аскольдовому плечі.
— Поважним бакалаврам бешкетувати не пасує! — Аскольд погладив домовика, немов домашнього кота. — Добродію Апостоле, я маю замінити батарею вашого телефону. Це як підкинути дров у вогонь, щоб він не згасав, — пояснив студент, як зумів. — Ільку, — гукнув венеда, — я покажу тобі, як це робиться, щоб ти міг міняти її і без мене. Молоду людину легше навчити поводження з цією технікою, аніж старшого чоловіка. А згодом, може, тобі вдасться навчити і добродія Апостола.
Андрій не заперечував.
Аскольд кілька разів продемонстрував Ількові весь процес заміни елемента живлення телефону. Трохи намучившись, венед врешті зумів тричі повторити цю операцію цілком задовільно. Про всяк випадок студент навчив венеда самостійно дзвонити йому, аби зв’язок був обопільним. Тим часом Лахудрик подумки повідомив Аскольдові, що Апостолові та Ількові думки для нього абсолютно недосяжні, а інших людей у таборі він чудово чує.
Потім хлопці подалися купатися в теплій воді повільної Почайни. Звідтіля передзвонили Апостолові, щоб переконатись у відновленні зв’язку. Коли, свіжі й веселі, повернулися, то із задоволенням підтримали компанію Андрієві та його супутникам за смачною трапезою.
Повечерявши, Аскольд дістав з рюкзака Книгу і показав Андрієві напис, що з’явився на її першій сторінці. Апостол уважно проглянув текст і змушений був визнати, що вперше бачить таке письмо. Однієї миті йому здалося, що він спізнає літери, схожі на грецькі, але розібрати бодай слово не зумів. Ілько з цікавістю зазирнув у Книгу і запитав:
— А можливо, Книга якось пов’язана із жезлом Аратти?
Апостол миттєво випростався й уважно подивився на нього, потім, зітхнувши, мовив:
— Звісно, це мало спасти мені на думку! Скіпетр Давида сам узяв напрямок на вівтар Аратти, який Аскольд знайшов у печері у вигляді прозорого кубічного каменя — такого самого, як і навершя скіпетра, — пояснив він Ількові. — Книга ж є виробом пізнішого часу і потрапила до вівтаря, швидше за все, крізь браму часопростору. Вона, певно, пов’язана зі скіпетром саме через вівтар. Ось!
Андрій дістав з наплічної торбини жезл і поклав на закриту Книгу. Потім відкрив її, але напис не став зрозуміліший. Лахудрик, який безсоромно сів на Ількове плече, також зазирнув у Книгу, поглянув на скіпетр і, смикнувши близько схиленого Аска за вухо, жестами показав йому, що скіпетр слід покласти вздовж розкритої сторінки з написом. Хлопець взяв скіпетр з рук Апостола, відчувши, як жезл помітно затремтів і спалахнув каменем навершя, і обережно виконав домовикову пораду. На мить рядки незнайомих літер взагалі зникли, а тоді з’явилися знову. Поглянувши, Аскольд зрозумів, що тепер текст викладено нормативною українською. Але Апостол сказав, що бачить перед собою арамейські письмена. Припинивши суперечку, заходилися читати вголос: кожний по реченню, чудово розуміючи один одного. У написі йшлося про прихід першим покликаного Апостола Андрія на береги Борисфену-Славутича з Херсонеса Таврійського, про переслідування його ворогами Бога Істинного, про зустріч з юнаком на ймення Аскольд, про замах на Андрія слуг Храму і про те, як його урятував венедський парубок, про розмову з жерцями і про поєднання скіпетра Аратти з Книгою часопростору. На цьому напис уривався.
— Отже, Книга самостійно веде літопис подій, що тут відбуваються з нами, а жезл Аратти допомагає їх зрозуміти? — чи то спитав, чи ствердив майбутній історик Аскольд.
— Схоже, що саме так, — задумливо відповів Апостол. — А скажи-но мені, бакалавре Лахудрику Пенатію, — звернувся він до домовика, — звідки ти знаєш, як правильно сполучити жезл із Книгою, аби напис став зрозумілий? І не намагайся подумки маякувати Аскольдові, бо в моїй присутності це річ марна, ось. Відповідай негайно!
— Тут немає нічого дивного, добродію Апостоле, — заторохкотів домовик. — У нашій школі факультативно викладається теорія виникнення та використання дивотворчих предметів — артефактів, хоча самі домовики ними не користуються, то — прерогатива людей. Одного разу я побачив уривок старої гравюри, що таким чином поєднав жезл і велику книжку, от і запропонував спробувати.