Аскольд дуже шкодував, що саме сьогодні з ним немає Лахудрика. Детектив, напевно, не чекав, що така зовсім ще молода людина легко перехопить ініціативу в цій непростій розмові. Але спробував узяти нахрапом.
— Ми припустили, що ви зустрічаєтеся з дівчиною. Але після вашої появи на Печерську прослідкували за вашою поїздкою на Русанівку. Звідти ви поїхали разом із симпатичною молодою жінкою. Це, звісно, ваша особиста справа, але скажіть: у яких тоді ви стосунках із Надією?
— У товариських. Знайомі нещодавно. Скажіть краще, коли вона зникла? — Аскольд відповідав стримано і чітко, не даючи співрозмовникові скоротити психологічну дистанцію між ними. — Можете описати обставини зникнення?
— Зникла дві ночі тому. Машина лишилася на стоянці біля будинку. Замкнена центральним замком. Камери спостереження стоянки зафіксували, як вона вийшла з неї. Жодних її речей ані в машині, ані на стоянці не лишилося. І ще одне: здирники, схоже, малопрофесійні, тому випадково прохопилися у телефонній розмові, що вже втратили в цій операції одну людину, яка загинула в автокатастрофі. Мовляв, ця втрата дає їм моральні підстави не дуже панькатися з дівчиною, якщо буде затримка з виконанням усіх їхніх вимог.
— Це вже щось.
Аскольд без подробиць розповів про їхнє з Надією знайомство, спілкування, спільну поїздку до Голосієва, зустріч з ментами, а також про машину, яка їхала за ними і, вилетівши на червоне світло, потрапила у ДТП. Вони не поверталися до цього автомобіля, бо на місці зіткнення миттєво виріс натовп — година пік. Тож допомогти потерпілим було кому.
— Слід перевірити лікарні та знайти тих міліціонерів, що нагнали вас із лісу — може, вони щось бачили, — вголос подумав детектив.
— Скажіть, — запитав студент, — а чи повідомили її братові Павлові у Краків про те, що сталося з Надією, і як він поставився до цього?
— Вам і про нього відомо, — констатував співрозмовник. — Думаєте, що це якісь родинні розбірки, на зразок боротьби за спадщину? Відкрию вам одну таємницю сім’ї Карпенків: там справді має місце конфлікт, але не майновий, а ідейний. Павлові не цікавий бізнес, і він навчається й працює у Польщі всупереч батьковій волі. З сестрою в нього якнайкращі стосунки, і батьки виключають можливість його участі у викраденні.
— Тоді його, напевне, слід охороняти, — припустив хлопець.
— Це вже робиться, а вам слід потурбуватися про себе. Аскольде, вчора, принаймні після вечірки, і за вами велося доволі професійне стеження. На жаль, ми засвітилися — мало досвідчених професійних кадрів, і злякали тих нишпорок. Сьогодні ж їх не було. Ми наразі втратили можливість з’ясувати, хто вони і що їм потрібно від вас. На бандитів нібито не схожі, але в будь-якому разі будьте обережні. Ваш телефон дозвольте лишити на прослуховуванні: раптом Надійці вдасться подзвонити комусь із родичів або знайомих, чи на вас вийдуть викрадачі. Стеження за вами знімаємо — обмаль людей. Ось номер мого телефону. — Дмитро простягнув дивну візитівку, де було надруковано лише сім цифр. — Дзвоніть у будь-який час.
Аскольд уже відчинив дверцята, аби залишити джип та детектив раптом поставив ще одне запитання:
— Скажіть, будь ласка, а з яким таким добродієм Апостолом ви час від часу говорите телефоном?
— Це один розумний літній чоловік. Бувайте.
Владімір Тараторкін увійшов до затишного ресторану з правильною назвою «Вареник № 1». Добре знайома офіціантка Оксана одразу провела його за улюблений столик і принесла глечик зі смачним узваром. Тімафєй з Алєксандром запізнювалися. Тараторкін уже вирішив замовити і на самоті з’їсти улюблені вареники з яйцем і цибулею, коли до закладу, мало не перечепившись через загороду із симпатичним чорним в’єтнамським поросятком, заскочили молоді цекісти. Вмостившись на стільцях, вони навперейми, але чітко розповіли про побачене і почуте на сьогоднішній прес-конференції професора Довжика. З їхніх слів можна було припустити, що цей учений міг знати про наявну в Печерах просторово-часову браму і, можливо, користуватися нею. Розмову з ним вирішили відкласти, а ось із аспіранткою професора, Христиною, Алєксандр після пресухи познайомився. Вони з’їли по мигдалево-шоколадному тістечку в ресторані «Кумпол», і жінка розповіла про зроблене археологічне відкриття та про своїх колег. Христина доброзичливо і детально говорила про професора, а от зі студентом Аскольдом Четвертинським у них стосунки напружені, вона вважає його витончено гордовитим і зарозумілим суб’єктом, але схоже, що вона захоплена ним, — хіба ж даремно Алєксандр отримав фах психотехнолога?