Щоб Імперія стояла, треба їй рабів чимало
Вдома Аскольд одразу викликав Лахудрика, і той миттєво з’явився винувато похнюпленим.
— На жаль, дізнатися вдалося мало, — почав він розповідь. — У тому будинку, де живе Надія, ще не завелись домовики, але в сусідньому старому будиночку, всього на кілька квартир, мешкає аж двоє досвідчених сутностей. Вони бачили, як тієї ночі, після вашої поїздки до Голосіївського лісу, на стоянці припаркувалася червона машина, з неї вийшла дівчина і попрямувала до під’їзду. Цієї миті оддалік від стоянки зупинилася інша велика машина. З неї вибрався спортивного вигляду кремезний молодик у чорній куртці. Він заговорив до дівчини, і вона сіла в його автомобіль — той вирулив з двору. Це все.
— Лахудрику, я сьогодні бачився з Надиним батьком, її викрали. Сісти до незнайомої людини в авто вона б не ризикнула, отже, зустріла знайомого. Звісно, номер тієї машини твої одноплемінники не запам’ятали?
— На жаль, так. Єдине, чого зміг домогтися, це те, що машина була світлого кольору і дуже велика, більша за звичайні джипи, — відповів домовик.
— Зараз ми поїдемо на цю стоянку — я сам хочу подивитись на місці, як це могло трапитися.
Піймавши на Європейській площі таксі, Аскольд поїхав до Надійчиного будинку на Щорса. Заметена снігом і напівпорожня в робочий час стоянка виглядала цілком мирно. Хлопець помітив кілька телекамер по периметру, отже, можна припустити, що викрадач знав, де слід зупинити свою машину так, щоб не потрапити в поле їхнього зору. Але ж є ще консьєрж, могли нагодитися мешканці цього будинку, що пізно повертаються додому, — якось дуже вже нахабно і небезпечно для себе діяв злочинець, якщо він справді її знайомий. Від цих міркувань Аскольда раптом відірвав знайомий голос.
— Привіт! А шо ти тут робиш? — Це була Лялька, вони випивали на її на вечірці лише в четвер, а таке відчуття, що це було в іншому житті. — Невже роботу шукаєш, парковку там підмести, машину припаркувать-помить, чи охоронцем, а то і консьєржем. Можу попросить тата посприяти. Престижно все ж таки: знаменитий археолог — наш швейцар. Іноземцям можна буде тебе за гроші показувати... — Вона напевно мстилася йому за відмову піти до нічного клубу.
Зі сріблястого «Пежо», яким приїхала Лялька, вибралася ще одна їхня однокурсниця, яка також уїдливо посміхалася, готуючись і собі докинути щось дошкульне. З місця водія, як і слід було чекати, — Борька Кравець. Аскольд уже збирався мовчки їх оминути, коли раптом Крава голосно, щоб почули дівчата, сказав:
— Аск, я би хотів вибачитись, що діставав тебе на вечірці. Коли вранці згадав, самому соромно стало. Вибач, старий! — Він простягнув руку для вітання.
У Ляльки з її подругою зробилися круглі очі.
— Крава, ти цеє, не с бодуна? — почала Лялька і замовкла під Борисовим поглядом.
А той знову звернувся до Аскольда:
— Відійдімо на хвилину, — і коли вони опинилися оддалік, мовив: — Зрозумій правильно, це я не через те, що ти тепер знаменитість, учасник визначного наукового відкриття, і тебе вчора показали у теленовинах. Мені справді соромно і неприємно.
На зв’язку прорізався Лахудрик:
— Аску, він зараз говорить від душі! Зі щирих ворогів інколи виходять справжні друзі, не відштовхуй його.
Аскольд потиснув Борисові руку.
— А справді, що ти тут робиш? Ми збиралися поїхати до аквапарку в Броварах, дівчата заскочили переодягтися. Коли хочеш, гайда з нами! — Борис намагався закріпити досягнуте порозуміння.
— Вибач, сьогодні маю великий клопіт, давай якось іншим разом.
— Гаразд, а тоді завтра вдвох сходимо на пиво у «Шато Борисфен». Заодно розповіси, що ви там розкопали, мені цікаво, та й батько розпитував, — запропонував Кравець.
— Спробуємо. Здзвонимося, бувай. — Аскольд попрощався з Борисом, кивнув дівчатам і попрямував вулицею Щорса униз.
Одразу заговорив невидимий Лахудрик:
— Аскольде, на цьому місці дізнатися більше про викрадення в нас не вийде.
— Я не знаю, що робити далі. Мабуть, слід повідомити, про що ти дізнався, Надиному батькові, а тоді спробувати знайти ту машину і з’ясувати, кому Надійка могла так довіряти, що без вагань уночі поїхала з ним, — зажурено відповів Аск домовикові.