— А як ти поясниш, звідки знаєш ці подробиці? — засумнівався Лахудрик.
— У цьому і проблема. Втім, є одна ідея! Із батьком наразі зачекаємо. Спробую зв’язатися з її братом через інтернет, розповім, що трапилося, і переконаю його приїхати до Києва. По-перше, тут його простіше буде охороняти, разом з усією родиною, а по-друге, він зможе поділитися з нами припущеннями, хто зі знайомих Надії міг це влаштувати, і ми спробуємо вхопити бодай якусь нитку. Але це після того, як ти, Лахудрику, встановиш його непричетність до цієї справи, — виклав свої наміри детектив-аматор.
— Отакої! — зітхнув домовик. — Доведеться сумлінному бакалаврові попрацювати твоїм персональним детектором брехні.
— Даруй, але це занадто важливо, тому змушений тебе дуже і дуже просити погодитися, — серйозно відповів Аскольд. — Зараз знайдемо перше-ліпше інтернет-кафе, і я пошукаю відомості про студента Ягеллонського університету з України на ім’я Павло Карпенко. Крім того, вчора мені розповіли, що за мною ведеться стеження. Якщо це так, то в невеликому приміщенні комп’ютерного залу ти легко вирахуєш топтунів — від тебе свої думки їм приховати буде важко.
Аскольд дістався до метро і, проїхавши кілька зупинок, вийшов на станції «Площа Льва Толстого», неподалік якої, у підвалі кінотеатру «Київ», містився добре відомий йому інтернет-клуб — він користувався ним ще школярем, коли не мав домашнього комп’ютера. Нині ж системним адміністратором, тут працював його однокласник Сашко. На щастя, він саме був на зміні. Аскольд попросив надати йому комп’ютер десь подалі від сторонніх очей і знищити усі сліди його перебування у мережі одразу, щойно він закінчить. Вислухавши іронічне зауваження однокласника, що порнуху Аск міг би подивитися і вдома, він таки отримав вихід в інтернет з найвіддаленішої машини в останній залі. Легко знайшов сайт краківського університету, за допомогою он-лайн перекладача з української на польську заходився шукати координати студента Павла Карпенка. Знайшов і його наукові публікації з історії польського середньовіччя. Для себе ж Аскольд створив нову електронну поштову скриньку та ICQ[27] (аську). За деякий час йому вдалося знайти офіційну електронну адресу Павла Карпенка, а ще за півгодини дали результат пошуки на студентських форумах Кракова — якась дівчина повідомила йому і приватний мейл молодого чоловіка. Заговорив Лахудрик:
— На тобі зосередив увагу високий черевань в окулярах. Пасе тебе з сусідньої зали. Виходив нагору телефонувати, бо тут нема сигналу, і відкритим текстом вимагав у свого співрозмовника організувати контроль інформації з комп’ютера, яким ти зараз користуєшся. Але йому відповіли, що без якоїсь «айпішної адреси» це технічно неможливо.
— Лахудрику! Витягни з цього чоловіка все, що зможеш. Головне — мотиви стеження за мною!
— Моти-и-иви... це складно, — трохи розгубився Лахудрик.
— Поганий той бакалавр, який не мріє стати академіком, отож зростай професійно. Але, — зауважив Аскольд, — якщо тобі, не знаю в який спосіб, загрожуватиме бодай найменша небезпека, одразу роби ноги.
— Не хвилюйся, цей підвальчик будували як бомбосховище, тому його здавна опанували наші — тут у мене надійне прикриття.
Розмовляючи подумки з Лахудриком, Аскольд одночасно набрав і надіслав на приватну скриньку Павла Карпенка повідомлення: «Павле, я друг твоєї сестри. Мене звуть Аскольд. Є дуже важлива справа, яка стосується безпеки твоєї родини. Нам необхідно переговорити. Будь ласка, створи нове ICQ, постукай до мене цим моїм номером:....... Я одразу вийду на зв’язок. Усе дуже серйозно, повір. Батьків та сестру до розмови зі мною наразі не турбуй, будь ласка! Все поясню, як сконтактуємося».
Потім Аскольд схопив куртку і вибіг на вулицю. Не озираючись, швидко пішов початком вулиці Червоноармійської в напрямку метро. Одразу почув Лахудрика:
— За тобою стежить чоловік. Це вже не той, що був у інтернет-клубі. Твоя втеча наштовхнула його на думку, що ти позбавляєшся хвоста.
— Зрозумів. Зараз спробую виправитись. Аскольд заскочив у підземелля торговельного комплексу і швидко побіг до платного громадського туалету. Кинувши у віконечко каси десятку, скоромовкою сказав: «Решту заберу на виході» — й миттю зачинився у кабінці. Лахудрик повідомив, що переслідувач трохи заспокоївся і вдає, ніби розглядає вітрини неподалік.
— Бакалавре, змушений залучити тебе до протизаконної дії, — знову подумки заговорив хлопець. — Витягни з кишень цього топтуна жетони або проїзний на метро, а також усю готівку. Але перед самим турнікетом на станції.