— Грицько, ти як завжди дуже емоційний, не пролетять вони — скуплять голоси, — обійняв його за плече Бобрин. — Хоча, ці містечкові розборки нашому шановному гостю, напевно, мало цікаві. Ти ж з власного досвіду знаєш, що первинний капітальчик з неба не падає і чесним людям не дістається. От мародери з мандатами і прихватизують потихеньку все, що погано лежить. А якщо лежить добре, то на те і влада дана, щоб перекласти погано. І містянин, чи селянин за походженням той прихватизатор від влади, абсолютно не принципово. Всі наші олігархи є корінними містянами, як і ти, Гриша, до речі, — посміхнувся політолог, поглядом шукаючи розуміння у Пінського.
— Я думаю, а точніше, знаю, панове, що трошечки коррапшн присутня у будь-якій владі, майже у будь-якій країні, хоча щиро кажучи, те що доводиться спостерігати у вас, такі да — вражає навіть мою досить розвинену уяву, — відверто прокоментував Пінський почуте.
— Гаразд, не будемо про погане. — Життєрадісний Гриша зупинив офіціанта з тацею коньячних чарок. — Розкажи-но нам краще, друже Бєня, що тебе привело до Києва.
Пінський виклав офіційну версію свого приїзду і попросив сприяння у знайомствах із впливовими людьми в країні, які могли б бути корисними в його пошуках. Вадим Бобрин одразу заявив, що він є одним з найвпливовіших лобістів і готовий допомагати Бенціонові своїми зв’язками, звісно, на обопільно вигідних засадах. Пінський почав кувати розжарене залізо, попросивши тут-таки познайомити його з кимось із керівників університету або Міністерства освіти. Утім, ухилився від пояснень, навіщо йому потрібне таке знайомство. Зазначив лише, що особа має бути по-справжньому впливова. Політолог замислився, але пообіцяв уже завтра запропонувати варіанти.
Перебуваючи в доброму гуморі, Гриша Стрийський запросив їх закінчити вечір пляшкою віскі у ресторані «Ханой», розташованому поблизу Арсенальної площі в стародавній садибі князя Естергазі. Усі з ентузіазмом погодилися. Туди ж Пінський попросив під’їхати і Люсю. Вечір завершився у всіх розуміннях приємно.
Вранці п’ятниці Аскольда розбудив телефонний дзвінок журналіста «Первопрестольного комсюка» Алєксандра Дєнісова. Той нагадав про домовленість стосовно інтерв’ю і сказав, що вже чверть години чекає на нього в кав’ярні в Пасажі. Аскольд з подивом збагнув, що ганебно проспав. Викликав домовичка і насварив за те, що той вчасно не розбудив його, та Лахудрик заявив:
— На те я і є охоронцем домашнього затишку, аби давати добре відпочити господарям, а усілякі там журнал юги можуть і зачекати.
— Як ти не розумієш? — не на жарт розсердився Аск. — Цей з понтом журналіст може щось знати про Надію, і є ймовірність, що від нього потягнеться нитка до тих, хто стежив за нами. А що, коли це стеження пов’язане з викраденням?!
Зніяковілий домовик сховався у невидимості. Аскольд подзвонив детективу Дмитрові, аби дізнатися про новини. У відповідь почув обтічне і майже міліцейське «працюємо». За кілька хвилин хлопець з домовиком були у «Домі кави» в Пасажі.
Назустріч йому зі зручного дивана в кутку зали підвівся високий білявий і зовсім ще молодий чоловік з приємною усмішкою. Познайомилися, замовили каву з безе, і журналіст, поклавши на стіл диктофон, узявся розпитувати. На диво, власне археологічна знахідка його цікавила мало. Він переважно питав про життя Аскольда, його родину і друзів, захоплення, інтереси, життєві плани. Добір тем пояснив тим, що їхні читачі цікавляться не визначними науковими відкриттями, а людьми, що їх здійснили і в такий спосіб стали популярними. Запитав журналіст і про те, чи, бува, не помітили археологи у печерах чогось незбагненного, дивовижного, у дусі Індіани Джонса. Жартома сказав, що археологи ніби подорожують у часі. Тоді зробив кілька фотографій Аскольда. Нарешті Лахудрик, намагаючись реабілітуватися в очах друга за вранішнє непорозуміння, вийшов на подумковий зв’язок:
— Шефе, зберігайте незворушний вираз обличчя! Я готовий доповісти інформацію про суб’єкта, з яким ви базікаєте.
— Кажи вже, не випендрюйся! — подумки прогарчав Аскольд, усміхаючись для чергового фото.
— Отже, Алєксандр Дєнісов — за першим фахом військовий аналітик, за другим — психотехнолог. Співробітник секретної федеральної установи, яка вивчає особливості перебігу часу та існування простору, Центр історичних корекцій Федерації називається. Має високий коефіцієнт інтелекту — розумний дуже, простіше кажучи. Уявляєш, ти його цікавиш як людина, що пройшла крізь браму до першого століття! Про Надійку нічого не знає, на жаль.