— А коли я розповім йому, що можу знати його думки, гадаєш, він стане більш довірливий? — спитав Аскольд.
— Лише замкнеться, — відрубав домовик. Аск звернувся до Павла:
— Я розумію, що малознайомій людині за таких складних обставин довіряти ризиковано, але імовірно, ти теж у небезпеці. Тобі одразу слід зв’язатися з батьком, аби він хоча б забезпечив тобі охорону.
— Якщо я сидітиму під замком склавши руки, то вони Надію ще довго шукатимуть, — похмуро відповів Павло. — Ти вважаєш, що той чоловік у великій машині був їй знайомим?
— Може бути, що так. І це надзвичайно небезпечно. Якщо вона знатиме, хто насправді ці викрадачі, то живою вони її не відпустять. Ти когось підозрюєш?
— Так, але до часу залишу це при собі. Даруй, Аскольде, мені потрібно переконатися, що я можу покластися на тебе, — прямо сказав Павло.
— Гаразд, але цікаво, як ти зможеш зробити це? — знизав Аск плечима.
— Ще не знаю, подивимося. Звідки ти взагалі дізнався, що її викрали і вимагають викуп?
— Від вашого батька, — після миттєвого вагання відповів Аскольд. — Він вийшов на мене через те, що підозрював у причетності до зникнення Надії. Втім, після дзвінка викрадачів ці підозри знято.
— А як ти дізнався про велику світлу машину, що забрала її? — продовжував допитуватися Павло.
— Казати неправди не хочу, а правді тобі складно буде повірити.
— Гаразд, облишимо це, — образився хлопець. — Сам розберуся. Втім, підкажи, де в Києві можна винайняти квартиру, бо я взагалі тут нічого і нікого не знаю, а до батьків, ясна річ, іти зараз не можна: нічого не дадуть зробити для пошуку Надії. Гроші я маю.
— Можеш спинитися в мене цілком безкоштовно, я мешкаю в центрі, — запропонував Аскольд.
— Ні. За тобою стежать, ти сам мені розповідав аською, отже, легко вирахують і мене, — відмовився Павло.
— Тоді тут на вокзалі: тітки цілодобово пропонують квартири, або через інтернет. Потрібний лише паспорт, — запропонував Аскольд.
— Краще б якось неофіційно: не хотілося б зайвий раз світитися. Коли правда, що ти сказав про таємну охорону моєї особи, то вони вже весь Краків і Варшаву на вуха поставили і скоро те саме зроблять з Києвом та Донецьком.
— А як ти взагалі сюди добрався, так щоб тебе не вистежили? — поцікавивсь Аскольд.
— У середмісті Кракова, трохи вище Маріацького костелу, є пивниця у дворі старезного будинку. Там мій однокурсник підробляє барменом. Я зайшов туди, замовив кави і одразу попросив випустити мене чорним ходом у провулок, пробіг до мурів Ягеллонського університету, а там у парк на зупинку трамваю, що прямує до вокзалу. Все розрахував так, щоб устигнути до відходу варшавського експреса. У Варшаві сів на літак до Києва. Ще у Донецьку я виправив собі резервний закордонний паспорт на інше ім’я, але з моїм фото. Потай від батьків, на випадок, якби тато не пустив мене навчатися до Польщі. На щастя, тоді до цього не дійшло, проте зараз другий паспорт став у пригоді. За реєстрацією в літаку чи на пункті прикордонного контролю мене відстежити неможливо. Всі речі, потрібні у дорозі, придбав в аеропорті. Кредиткою я не користувався — лише готівка.
— Будемо сподіватися, спрацювало, — схвалив Павлові дії Аскольд. — Зараз щось придумаю з квартирою... Стривай... О, знаю. Є один...
Аскольд зателефонував Борисові Кравцю та запитав, чи немає в того надійних варіантів помешкання в Києві, яке можна винайняти без зайвих формальностей. Борис спробував жартувати: мовляв, якщо Аскові немає де потрахатися, то він може запропонувати кілька чудових саун або мініготелів на приміських шляхах. Аскольд на те пояснив, що помешкання потребує його приятель-студент. Борис пообіцяв швидко вирішити проблему. Не минуло й десяти хвилин, як він озвався і запропонував безкоштовно зупинитися у його бабусі на Лук’янівці, яка сама мешкає у трикімнатній квартирі. Там вільна колишня його кімната, де є все необхідне і навіть більше. Бабуся вже давно погрожує взяти квартирантів, бо рідня дуже рідко її відвідує, а самій у цій чималій квартирі моторошно. Щоправда, вона хотіла запросити двох дівчат-студенток, але згодна й на хлопця, для початку.
Аскольд переповів цю пропозицію Павлові, і той після недовгих вагань погодився. З’ясувавши у Бориса адресу і домовившись, що він їх зустріне біля бабусиного будинку, хлопці й поїхали на Лук’янівку.
Борис уже чекав на них біля під’їзду. Літня жінка зустріла гостей чаєм і гарячими домашніми пиріжками. Познайомились, для годиться з півгодини посиділи за столом. Потім Павло, пославшись на втому з дороги, пішов у свою кімнату, нишком попередивши Аскольда, що цього вечора має де з ким переговорити, аби перевірити свою версію викрадення сестри. Домовившись зустрітися з ним наступного ранку, Аск із невидимим домовиком поїхали маршруткою додому. Ще у під’їзді Лахудрик, повідомивши, що має навчальні клопоти на горищі, залишив його самого.