Не встиг Аскольд ще й порога переступити, як йому зателефонував Ілько.
— Привіт. Є справа, — пролунало у слухавці.
— Таки не даремно я вчив тебе користуватися телефоном. Кажи!
— Створи-но браму, просто до табору.
— Гаразд. Справді, слід спробувати, чи вийде.
Щойно перед Аскольдом постало знайоме сіро-зелене марево, як крізь нього увійшов усміхнений Ілько, тримаючи в руках жезл Аратти.
— То ти не боїшся навідувати наш «розпусний Київ»? А у добродія Апостола дозволу запитав? — Аскольд приховав здивування за кпинами.
— Та запитав, запитав, не хвилюйся. Добродій Апостол самі наказали мені досліджувати здатності жезла.
— Ну що ж, вітаю тебе у Києві за дві тисячі років від твого часу. Тепер завдяки жезлові Аратти і Книзі зможемо налагодити регулярне пасажирське сполучення між нашими часами.
— Не зможемо. Апостол дозволив з нашого світу долати часопростір лише мені. Навіть йому цього чомусь небажано робити.
— Я знаю чому: масові, неконтрольовані переходи поставлять шкереберть весь історичний розвиток людства, — пояснив Аскольд. — А в Апостола взагалі незбагненно важка, великомученицька доля, яку він обрав з власної волі, тому й лишиться назавжди у тому часі. Мандрувати, мабуть, можна лише небагатьом, до кого належимо й ми з тобою.
— Можливо, — зітхнув Ілько. — А зараз давай придумаємо, як його зробити так, щоб брама не зникала щоразу, коли ти ховаєш Книгу.
— Нам для цього замало знань. Хіба що запитати, власне, в Книги?..
Аскольд узяв артефакт і звернувся до нього із цим проханням. Книга злегка затремтіла, Аскольд відкрив її палітурку і побачив, що на другій сторінці з’явився новий напис невідомими літерами. Вже знаючи, що робити за таких обставин, Аск поклав жезл уздовж корінця, й інструкція стала зрозумілою. Виконуючи її, парубки взялися за жезл з обох його кінців та стали по боках брами. Жезл торкався її марева, являючи собою вишукану і коштовну подобу важеля дверей. Переміщаючись по кімнаті, хлопці водночас переміщали нею браму. Кинувши погляд на стіни та меблі, Аскольд відчинив стару шафу, і вони наклали браму на внутрішню поверхню дверей.
— Ти диви, тепер ці двері — таки Двері! — Ілько милувався сіро-зеленим маревом, на яке перетворилася внутрішня поверхня дверей. — Відчиняєш — хочеш, бери одяг, а хочеш — ходи у давнину.
Він просунув голову у марево і заявив, що брама, як і раніше, веде до табору над Почайною.
— Класно! — вигукнув Аск. — Тепер якщо зачинити двері шафи, то про існування брами ніхто й не здогадається. Але... Що буде, якщо їх раптом відчинить моя мама?! Пані Книго, даруйте за клопіт, а чи не можна зробити браму невидимою?
Брама поволі перетворилася на ледь помітний зеленавий контур на внутрішній поверхні розчинених дверей шафи. Подякувавши, Аск зачинив шафу. Зітхнувши, немов після важкої роботи, сів на диван.
Ілько, трохи ніяковіючи, раптом сказав:
— Слухай, ти виглядаєш якимось ніби у воду вмоченим, як каже мій батько. Я відчуваю, що в тебе щось негаразд — ти чимось не на жарт стурбований. Може, спробуємо разом зарадити?
Аскольд, який уже втомився тримати у собі страх за долю Надії, несподівано для себе розповів молодому венедові все про їхнє знайомство з дівчиною та її викрадення. Ілько мовчки, уважно вислухав. Коли Аск закінчив, сказав:
— Ще не знаю як, але я спробую допомогти.
— Ти з іншого часу, отож хіба уявляєш собі, як діяти за таких обставин? — засумнівався Аскольд.
— Люди і їхні вчинки з часом не дуже міняються, як каже добродій Апостол. До ранку щось придумаю.
Аскольд із сумнівом поглянув на Ілька, який сидів на його дивані у штанях із грубого полотна, без сорочки і босоніж. Венед, зрозумівши його погляд, трохи знітився.
— Спочатку нам слід подбати про твій одяг і зовнішній вигляд, щоб можна було ходити сучасним Києвом. Спробую щось тобі підібрати зі свого. А завтра купимо все нове.
Бенціон Пінський з політологом Вадимом Бобриним гуляли Володимирською гіркою. Свіже ранкове повітря і не по-зимовому яскраве сонце робили ділову прогулянку напрочуд приємною, та й корисною здоров’ю, особливо після двох пляшок віскі, випитих учора на трьох у ресторані «Ханой». Слизька паркова доріжка повсякчас загрожувала падінням, тому співрозмовники зворушливо підтримували один одного попід руки.