— Тепер розумію. Молоді мозки дешевше коштують. Він мешкає у гуртожитку? — спитав проректор.
— Ні.
— Тоді я не маю чим його притиснути.
— У вас працює мати Четвертинського, вона викладає філологію. Можливо, є змога якось вплинути через неї на поведінку сина. Я готовий добре, дуже добре віддячити вам за сприяння... — Бенціон виразно поворушив пальцями правої руки.
— Щось придумаю. Але коштуватиме це тобі недешево. Я ж лише господарник, на прийом на роботу чи на преміальні не впливаю. А чому ти просто сам не поговориш з його матір’ю? Дай їй грошей, чи що.
— Не з руки якось. Через вас надійніше.
— Ой, щось ти крутійствуєш. Ну, гаразд. Я поговорю із завідувачем її кафедри, можливо, разом переконаємо вплинути на сина, аби він співпрацював із тобою. Врешті, якщо вірити твоїм словам, то це у його ж інтересах. Подзвони мені у понеділок. Усе, бувай. І не забудь про вдячність.
Пінський, полегшено зітхнувши, вийшов із кабінету дикуна-завгоспа. Він таки чимало бачив різного чиновного люду, але на ТАКЕ ще не натрапляв! Дивовижно: як стрімко в Україні деградувала радянська, колись, бюрократія.
Владімір Тараторкін чекав на Алєксандра Дєнісова з Михайлом Полянським в офісі у приміщенні Фонду славної єдності. Щойно вони з’явилися, нетерпляче заходився розпитувати. Алєксандр одразу несубординаційно перервав його.
— Четвертинский расколол нас как пацанов детских! — почав він. — Представляешь, извините, представляєте, он прямо в лоб спросил меня, кто у нас в Федерации занимается пространственно-временными превращениями и историческими коррекциями. А Михаилу вообще без обиняков заявил, что цену ему не знают только те, кто не следит за политическими новостями. Короче, мы засветились, и вербануть его, похоже, не получится. Придется самим пробираться в пещеры и искать там портал.
— Не все так просто, — зауважив Тараторкін. — О порталах мы знаем лишь то, что они существуют. Техника безопасного их преодоления нам известна чисто теоретически. Если он уже побывал в прошлом, то, перед тем как самим соваться, лучше бы его расспросить, ну, или допросить, каким образом он это проделал и какие контакты там уже наработал. Кроме того, если он понял, кто мы, то уже сам по себе опасен. Я приглашу группу подкрепления: скорее всего, будем действовать силой. Александр, передай Тимофею, пусть не отходит от сканера: нам важно знать, когда пацан уходит в портал. Кроме того, нужно выяснить, каким образом в прошлое проходит сигнал мобильной связи...
— Я думаю, что слєдуєт попробивать єщьо раз заінтєрєсовать етого студєнта, — перервав його Полянський. — Нє забивайтє, прі сіловом варіантє ви ріскуєтє войті в конфлікт с нашимі властямі. Трудно сказать, как оні повєдут сєбя сєйчас, а мєждународний скандал только прівлєчєт нєнужноє вніманіє.
— Да вертел я ваши власти, знаешь где?! Меня интересует, почему он ведет себя так уверенно, даже нагло, — вів далі Тараторкін. — Вероятно, за ним кто-то стоит. Нельзя исключать, что это и есть ваши власти. Мы выяснили, с кем он говорил после пресс-конференции на троллейбусной остановке. Это очень крупный предприниматель из Донбасса, почти олигарх Юрий Карпенко, который при прежнем президенте был вхож во властные кабинеты, успел перебраться в Киев, но после третьего[30] тура выборов притих. Сейчас он ищет подходы к новым придворным. Что общего у него может быть со студентом, пока неясно.
— Очєнь інтєрєснєнько, — знову втрутився Полянський. — Карпєнко — уважаємий бізнєсмєн, і нє только в Донбассє. Єслі он общаєтся с етім парнєм, значіт, тот дєйствітєльно знаєт ілі можєт знать что-то очєнь важноє. Мнє Глєбушка давєча дал прочєсть досьє етого високомєрного студєнта. Попробую-ка я вийті на унівєрсітєтскоє начальство і попрошу устроіть єму нєбольшіє адміністратівниє проблєми, а потом сам жє помогу іх разруліть. Можєт, ето как-то поможєт вовлєчь єго в конструктівноє сотруднічєство ілі хотя би даст большє інформаціі о єго возможностях, — запропонував Полянський.
Тараторкіна пересмикнуло: мало того, що Арнаутський своею присутністю в країні створює привід для скандалів у пресі, так він ще й показує цьому Полянському зібрані його людьми матеріали! Але вголос відповів:
— Попробуйте, но предельно осторожно.
— Нє бєспокойтєсь. Я только поінтєрєсуюсь возможностямі одного моєго знакомого прорєктора-завхоза повліять на студєнта. Прорєктор вєсьма мнє обязан: ранєє он работал мєлкім начальніком в одном адміністратівном учрєждєніі і проворовался, я жє єго і от прокурора спасал, і організовал єму учьоную стєпєнь, і назначєніє в Унівєрсітєт, — розповів Полянський і, попрощавшись, пішов, залишивши, як йому здавалося, останнє слово за собою.