— Що ж, слід якось вирахувати цього Арсена і шукати вашого родича Артема, — вголос подумав Аскольд. — Нам двом це не під силу. Тобі слід усе розповісти батькові. В нас дуже мало часу.
— Ні, до батька я не піду... — вперто хитнув головою Павло.
На подумковому зв’язку раптом запанікував Лахудрик. У вузькому коридорі, що вів до дверей кав’ярні, Аскольд побачив детектива Дмитра. За його спиною стовбичили двоє суворого вигляду чоловіків.
— Вітаю, панове! — почав детектив. — Павле, як вам у Києві?
— Це детектив, якого твій батько найняв для пошуків Надії, — пояснив Аскольд.
— Добрий день, — і собі привітався Павло.
— Недооцінює молодь скромних можливостей приватних детективних агенцій, а даремно, як бачите. Дозвольте присісти до вас. — Детектив умостився на стільці. Кремезні молодики залишилися стояти під стурбованими поглядами офіціантів.
— Павле, ми ведемо вас від самого аеропорту «Бориспіль». У Кракові й Варшаві вам вдалося відірватися від охорони. Але було нескладно вирахувати, що, поспішаючи (а ви дуже поспішали), ви скористаєтесь літаком. У єдиному міжнародному аеропорті Києва кількість закордонних рейсів невелика, отож вас випасли дідівським способом візуального просіювання пасажирів.
Лахудрик тим часом повідомив Аскольдові, що детектив насправді розгублений через відсутність просування у розслідуванні. Кремезних охоронців він узяв про всяк випадок, аби справити враження на молодих людей, що вкупі з ефектом несподіваної зустрічі мало спантеличити їх і примусити якось видати всю відому в цій справі інформацію. Аск зрозумів, що час переходити в наступ.
— Наскільки мені відомо, ви зайшли у глухий кут, — звернувся він до Дмитра. — У Павла є дві версії причин лиха із його сестрою. Він вам згодом розповість, а зараз через брак часу в нас є лише одне дуже важливе прохання до вас: слід вирахувати одного суб’єкта, Арсена Бабіуліна, за номером його мобільного телефону. Він, швидше за все, у Києві. Мені необхідно буде з ним переговорити або ніби випадково опинитися десь поруч. Можливо, він виведе нас на слід Надії.
— Молодий чоловіче, чи не забагато ви на себе берете? — різко запитав детектив.
Павло теж здивовано поглянув на Аска.
— Згодом самі побачите, а зараз просто повірте мені на слово, будь ласка!
Та співрозмовники поглядали на нього з неприхованою пересторогою, і він мусив попросити Лахудрика дещо продемонструвати цим недовірливим громадянам.
— Ну, гаразд, Дмитре. Хочете, я скажу, що, де і з ким ви сьогодні, наприклад, їли на сніданок? — спитав Аскольд і, не чекаючи згоди детектива, повідомив: — їли ви сьогодні зранку омлет на молоці з підсмаженими ковбасками у квартирці на вулиці Курській в компанії молодої жінки на ім’я Віра. І ще: ковбаски були з гірчицею, але трохи жорсткуваті. Потрібні ще подробиці?
Лахудрик, як завжди, бешкетував, щедро переповідаючи приємні ранкові спогади Дмитра, викликані Аскольдовими запитаннями, і хлопцеві доводилося їх фільтрувати, аби подати співрозмовникам лише пристойні обставини сьогоднішнього сніданку детектива.
— Павле, твій ранок, — звернувся він до Надіїного брата, — був менш романтичний, але можу нагадати, що їв ти — о! — вівсяну кашу з медом. Як бачите, я маю певні можливості отримувати потрібну інформацію. Словом, Павле, будь ласкавий, дай Арсенів номер Дмитрові, щоб він допоміг нам вирахувати цього спортсмена і поспілкуватися з ним особисто.
— Аскольде, це не жарти! — оговтався Дмитро. — Якщо ви щось знаєте, то кажіть одразу! Ігри за таких обставин зовсім недоречні.
— Все, що знаю я, знаєте і ви! — огризнувся Аскольд.
— Добре, — погодився нарешті детектив. — Якщо цей телефон активовано, то ми зможемо його вирахувати, одночасно поставимо і на прослуховування. Давайте мені номер, Павле. І ще! Будь ласка, передзвоніть вашим батькам і повідомте, що ви у Києві. Зрозумійте мене правильно: моїм клієнтом є ваш батько, і я зобов’язаний інформувати його про всі обставини, пов’язані з людьми, чию безпеку нам довірено. Тому дзвоніть самі.
— Добре, я передзвоню сьогодні ж, — погодився Павло.
Детектив записав номер Арсенового телефону і залишив хлопців.