Павлові ж Аскольд запропонував піти до нього на Костьольну, де до них приєднається його надійний друг. Павло погодився, але дорогою весь час ображено мовчав.
Після суботньої архієрейської вечірні отець Василій чекав на своїх добрих приятелів, Алєксандра і Тімафєя, біля Трапезної церкви Лаври коло могили вбитого в Києві царського прем’єр-міністра Петра Столипіна. Молоді люди не забарилися. Сьогодні вони виглядали занадто вже зосередженими і діловими. Але розповідь отця Василія про долю похованого тут визначного державного діяча вислухали з непідробним інтересом. Особливо їх зацікавила версія, що це вбивство у вересні 1911 року імператорські спецслужби — охоронне відділення жандармерії — допустили навмисно: їх підкупили іноземні розвідки, для того щоб жорстокі, але ефективні реформи Столипіна не стабілізували монархії, а імперія в чергове зупинилася на шляху до статусу наддержави. Слабку і налякану царську родину без потужної підтримки таких патріотів, як убитий голова уряду, вже за сім років було принесено в жертву чудовиську пролетарської революції[31].
— Да, отче, Столыпин выступал за великую страну, а революционерам требовались великие потрясения, и вот уже почти сотню лет на долю каждого поколения в нашей стране выпадает большая или маленькая, но война. Впрочем, не будем о грустном, — перейшов до справи Тімафєй. — Мы бы хотели сегодня подольше побыть в пещерах. Если там уже всё исследовали и изъяли захоронение, то, вероятно, с этим не будет проблем. Как обычно, наша благодарность пребудет с вами. — Він вийняв з портфеля і простягнув отцю Василієві стосик зелених купюр. — Мы также не осмелимся настаивать на вашем присутствии во время всей нашей маленькой экскурсии: понимаем, что вы заняты. — Цекіст демонстративно додав ще одну пачку грошей. Священик із розумінням прийняв і її. — Пусть кто-то из ваших студиозусов запрёт нас в подземелье на часок.
— Разумєєтся, разумєєтся, тєпєрь бєз проблєм, гаспада, — відказав піп.
Він передзвонив семінаристу Володимирові й наказав негайно прийти до Хрестовоздвиженської церкви. Хлопець не примусив себе довго чекати, але виглядав помітно знервованим, а до чекістів поставився відверто недружньо. Втім, вислухавши наказ священика, пообіцяв усе виконати. Піп, попрощавшись, пішов.
Психотехнолог Алєксандр спробував було порозумітися з відлюдькуватим семінаристом, але той уперто не йшов на контакт. Він відімкнув старовинні двері великим ключем, що його залишив отець Василій, і впустив чекістів до печер. Замкнувши їх, одразу вийшов на подвір’я і набрав Аскольдів номер.
Тімафєй з Алєксандром пробралися до розколу і ввійшли до печери, де раніше була домовина з мощами. Сканер перфорацій вказував на максимальну близькість точки переходу. Цекісти детально обстежили нішу і в її дальньому кутку знайшли схований за купою обваленого ґрунту вузький лаз, що стрімко вів униз. Його затерті краї та чіткі сліди взуття на ґрунті свідчили про те, що ним нещодавно користувалися. Опецькуватому Тімафєєві годі було й думати, щоб пролізти у цей вузький отвір, а Олександр почувався трохи моторошно. Світло потужного ліхтаря, спрямоване дослідниками у лаз, губилося у суцільній темряві. Час спливав — слід було діяти.
Врешті-решт Алєксандр наважився. Тімафєй надягнув на нього страхувальний пояс із тонким капроновим канатом, які дістав зі свого портфеля, допоміг прилаштувати мікрофон і навушники портативної рації для зв’язку у підземеллях, і молодик почав спускатися у вузький похилий хід. Канат поволі розплутувався. Алєксандр час від часу повідомляв по рації, що з ним усе гаразд. Сканер наразі не фіксував перетину точки перфорації крупним біологічним об’єктом — чекіст лишався у нашому світі.
Алєксандр сповістив, що досяг протилежного кінця ходу і бачить перед собою у невеликій печері абсолютно чорний скляний куб. Тімафєй поглянув на сканер і раптом побачив, що точку перфорації долає великий біологічний об’єкт, схоже, людина. Він уже хотів повідомити напарника про те, що той минає бар’єр часопростору, коли зрозумів: об’єкт переходить межу з іншого боку — з боку першого століття. Окрім того, поряд із цим об’єктом у тому ж напрямку рухалося ще два. Тімафєй крикнув Алєксандрові, щоб той негайно повертався, і потягнув канат, аби йому допомогти. Та, натягнувшись немов струна, канат різко ослаб, і Тімафєй витягнув з лазу його кінець — схоже, просто перерізаний. У рації на мить почулися ніби людські голоси, потім якесь невиразне шарудіння — і все стихло. Тімафєй голосно погукав напарника, але з лазу більше не долинало жодного звуку.