— Тобі-то чого хвилюватись? — підвів очі на Бобрина Стрийський. — Ти вже політично запакований — кращої перспективи, ніж у хвості почту Євдохи, зараз в Україні не знайти.
— Це ти, кому таке поганяло приліпив? — насупився Бобрин. — На Юлю нє краши батон — пасть парву!.. Жарт, це, Гришо, жарт! — одразу позадкував політолог, побачивши, як сіпнулася рука приятеля до чашки з гарячою кавою. — Вона, між іншим, дасть фору десятку мужиків. Пам’ятаєш, як про неї жартували, коли Юля була єдиною жінкою в уряді прем’єра Борщенко? Що Юлія Евдокименко там єдиний чоловік.
— Добре-добре, це я приколююся, — трохи охолов Стрийський. — А імітувати блатний жаргон у тебе, Вадік, виходить погано, говори ліпше, як вмієш, інтелігент, мать тваю.
— Важко мені, Гриша, в її почті. Там, блін, абсолютна монархія! Ти це і сам відчув на своїй шкурі, коли тебе не включили в парламентський список, а дали лише мандата в міськраді. Мене при ній поки терплять, але тільки, так би мовити, у якості меблів. Як почну сильно умнічать — викинуть миттєво. Так що правильніше самому грюкнути дверима. Тоді хоч дорожче продатись комусь ще можна буде, тому ж Борщенку, наприклад.
— Тобі, Вадік, не звикати, як, до речі, і мені, — поблажливо поплескав політолога по руці Стрийський. — А чого ти хотів? Вона сама собі власний політичний капітал. Багато хто в її, типу, політичній команді — прилипали і паразити. Вони в своїх інтересах звіряче експлуатують її популярність і зраджують — інколи, — Бізнесмен виразно поглянув на співрозмовника. — От вона їх і муштрує. Одним словом, королева в своєму праві!
— Нам від того не легше, як і суспільству із країною вкупі. — Політолог удав, ніби не помітив красномовного погляду свого візаві. — В цілому особисто я не сподіваюся на перспективи співпраці з нею і пропоную тобі розвивати власний, точніше наш, політичний проект, поки ще залишаються вільні електоральні галявини і є трохи часу для цього.
— А гроші звідки? Та і де взяти нормального лідера-ікону, якому ця лоховата біомаса — виборці, як називає їх вже згадана моя гар-р-рна знайома, повірять в черговий раз?
— Був би фінансовий ресурс, а балакаючий манекен для телевізора я тобі за рік так вимуштрую, що всі нинішні соплежуї луснуть від заздрощів, — впевнено заявив Бобрин.
— Якщо ти натякаєш на мій фінансовий ресурс, то скажу прямо: мені вже набридло викидати гроші в політичну піч.
— Я от що думаю: твій знайомий, Бенціон Пінский, схоже, людина з великими зв’язками, і у нього є якісь, можливо, серйозні інтереси в нашій країні. Думаю, йому може бути цікаво посприяти інвестиціям в українську політику.
— Йому палець до рота не клади — тертий ділок. Але ти правий, у нього колосальні зв’язки. Спробуємо його зацікавити, принципіальний ти наш...
— Думаю, він заковтне наживку. Не сьогодні-завтра ця помаранчева жлобократія вріже дуба, не поділивши корупційних пасовиськ...
— І тоді їй на зміну прийде блакитна камарилья, що наступить на ті самі граблі некомпетентності і корупції. — Стрийський продемонстрував, що добре засвоїв уроки політолога.
— І от уже коли народ їх зненавидить остаточно, з’явимось ми — білі і пухнасті. Стратег ти наш! Молодець. Ну, бувай.
Задоволені один одним, статечні співрозмовники попрямували до виходу.
І знову домовик в пригоді, бо полтергейст тепер у моді
Владімір Тараторкін з Тімафєєм Брєзґінцевим приїхали до квартири на Михайлівській майже одночасно. Дорогою Тімафєй трохи прийшов до тями, тому подію в підземеллі Ближніх печер зумів переповісти більш-менш послідовно. Тараторкін не знаходив собі місця:
— Куда он мог пропасть? А если он, не приведи Бог, погиб?
— Думаю, что нет. Пока. Сканер зафиксировал переход барьера со стороны первого столетия тремя объектами и в обратном направлении — четырьмя. Боюсь, что его похитили.
— Час от часу не легче. Что нам известно об обитателях этой местности две тысячи лет тому назад? — спитав Тараторкін у Тімафєя.
— Да племена здесь дикие жили. Приносили человеческие жертвы! — У голосі Тімафєя знову забриніли панічні нотки.
— Я немедленно отправляю шифровку, красным кодом, в первопрестольную. А мы пока должны прикинуть, что можно сделать. Хотя что именно, я просто не представляю! — Тараторкін знервовано запалив цигарку.