Почувши рипіння дверцят старої шафи, Павло відірвав погляд від монітора Аскольдового комп’ютера. Лахудрик саме матеріалізувався і відчиняв шафу. З сіро-зеленого марева внутрішньої поверхні дверей вийшов Аскольд, а за ним — юнак у грубій полотняній сорочці й таких самих штанях, босоніж. У руці хлопець тримав півметровий срібний жезл з чорним блискучим каменем на верхівці.
— Знайомтеся, це Ілько, він венед з першого сторіччя. — Аск відрекомендував свого супутника. — А це Павло, Надіїн брат, саме про нього я тобі розповідав.
— Здоров був! — Ілько простягнув руку.
— Привіт, — Павло й собі привітався. — Ти швидко опанував сучасну мову!
— Це не моя заслуга. Згодом розповім, як воно сталося. Ми дружимо з Аскольдом, і я прийшов сюди, щоб допомогти у порятунку твоєї сестри.
— Але спочатку тобі слід переодягнутися. Лахудрику, як вважаєш, чи знайдеться серед моїх речей щось для Ілька? — спитав Аскольд.
— Так, але тільки щоб дістатися ближчого магазину, і то у темряві. А взуття взагалі розмірів на два більше! — відповів домовик.
Знервований чеканням Павло вже навіть не намагався ні про що питати і лише поглядом показав Аскольдові, що втрачає терпець. Аскольд похапцем навчив Ілька, як користуватися ванною. Венед помився, переодягнувся, і хлопці та домовик поспішили на Хрещатик купувати венедові одяг. На темних сходах у під’їзді зустріли Аскольдову маму, яка саме поверталася з роботи. Привітавшись із нею, хлопці помчали далі.
Для покупок обрали магазин чоловічого одягу «Дівал», розташований майже навпроти Консерваторії. Свого часу задля його створення було знищено єдину в країні (!) спеціалізовану нотну крамницю. «Дівал» обрали не так через демократичні ціни і сучасність стилю (за одноразової якості товару), як через можливість придбати все і одразу: від шкарпеток до пальта і шапки — суттєва економія часу.
На диво, Ілько виявився доволі вибагливим покупцем. За цілком фахових консультацій Павла, уїдливого скептицизму невидимого Лахудрика та зацікавленого нейтралітету Аскольда юний венед почав перетворюватися на сучасного молодого киянина. Тонкоголосі в’юнкі продавці магазину раз по раз під різними приводами зазирали до нього у примірочну.
Домовик, послухавши їхні думки, врешті рекомендував Аскольдові втрутитися. Хлопець покликав старшого зміни і холодним, зверхнім тоном попросив позбавити їх такого липкого сервісу.
Аск спробував було розрахуватися за покупки грішми, що віддав йому Лахудрик після вечірки на Русанівці, але Павло категорично наполіг, аби заплатити за Ільків одяг самому.
За кілька хвилин молоді люди, залишивши старшому сотню чайових (що для цього магазину стало унікальним випадком), ішли вечірнім Хрещатиком. На них зацікавлено озиралися дівчата, особливо на Ілька.
— Павле, — звернувся венед, — ти маєш з моєю допомогою ввійти в особливий стан трансу і спробувати відчути сестру. Це непросто, і потребує кількагодинної підготовки, для якої нам знадобиться якесь усамітнене місце. Найкраще входити у такий транс уночі.
— Нічого ліпшого за ваше горище, Лахудрику, мені не спадає на думку, — сказав Аскольд невидимому домовикові. — Мамі я скажу, що Ілько студент Львівського університету і приїхав до Києва на ту ж конференцію, що й Павло.
— Правильно, з твоєї кімнати найкоротший шлях до табору Апостола, і ми завжди зможемо звернутися по допомогу до нього, — озвався Ілько.
— «Апостол» — це чиєсь прізвисько? — запитав Павло.
— Ні, швидше звання, чи, точніше, сан... — Раптом Аскольд ляснув себе по лобі. — Ільку, ти обшукав Дєнісова, перш ніж спровадити його до табору?
— Ні.
— Ми з тобою зробили дурницю. Він може мати зброю і становитиме небезпеку для Андрія, та й сюди може пролізти, якщо знайде браму!
Аскольд негайно зателефонував Апостолові. Почув його голос і полегшено зітхнув.
— Ти геть нас тут, у першому сторіччі, за дурнів маєш? — іронічно запитав Андрій, вислухавши хлопця. — Ми, звісно, обшукали його. Зброї він не мав. Щоправда, був мобільний, який я тимчасово конфіскував і вимкнув, як ти мене вчив. Браму ми накрили куренем, і її удень та вночі стережуть двоє озброєних чоловіків. За нас не турбуйся, тепер для тебе немає важливішого завдання, ніж визволити дівчину.
Хлопці зайшли до недорогої кав’ярні «Двоє гусаків», з’їли легку вечерю, при цьому Павлові Ілько дозволив лише склянку солодкого чаю. Тоді вирушили на горище до домовика, де венед мав навчити Надіїного брата входити у транс.