Выбрать главу

Скільки вони не бігли, сходи не закінчувалися. Врешті, захекавшись, молодики зупинилися. Вияви­лося, що вони лише на другому поверсі. Спустилися поверхом нижче... і опинились на другому поверсі.

— Так, спокойно, Тимофей! — спробував заспокоїти Тараторкін радше себе, аніж напарника. — Давай поп­робуєм подняться вверх.

Вони піднялися і опинилися на... четвертому по­версі. Третій просто зник. Багаторазово повторивши свої дії, чекісти врешті переконалися, що ані виходу з під’їзду, ані третього поверху в ньому вони не знай­дуть. Сканер упевнено фіксував близькість брами, а мобільні телефони показували наявність мережі зв’язку. Минуло кілька годин. Тараторкін нарешті ви­рішив телефонувати Арнаутському, аби розповісти, що вони заблукали у під’їзді будинку, ніби в тайзі, — сміху буде! Тімафєй, піддаючись наростаючій паніці, збирався подзвонити у двері першої-ліпшої кварти­ри, коли на сходовому майданчику внизу почулося клацання замка. Не тямлячись від радості, чекісти кинулися вниз. Чоловік, що вже зачинив двері свого помешкання і зробив крок на сходи, побачивши, що до нього стрімко наближаються двоє людей у чорних куртках, з криком «Рятуйте! Вбивають!» дременув донизу. Цекісти і не збагнули, як слідом за ним опи­нились на вулиці. Там миттєво кинулися врозтіч, як їх учили діяти в подібних ситуаціях.

Чоловік, якого вони мимоволі переслідували, добіг­ши до своєї машини, тремтячими руками намагався дістати з кишені брелок дистанційного замка свого джипа. Нарешті той випав на засніжений тротуар.

***

— Ну где же вы пропали? — занепокоєно спитав Глєб Арнаутський, варто було стомленим нічними пригодами чекістам переступити поріг квартири на Михайлівській. — Я всю ночь вынужден был проси­деть здесь. Даже позвонить не рискнул: вдруг вас местные менты загребли. Рассказывайте, где вас черти носили!

— А че рассказывать? Черти, скорее всего, нас и но­сили, точнее водили, — огризнувся Тараторкін.

Він розповів Арнаутському про їхні нічні поневірян­ня у під’їзді, де живе Аскольд.

— Ну, черти не черти, а факт системного противо­стояния нашей миссии налицо. Нам до сих пор неясно, чьих это рук дело — местных спецслужб или каких-то частных организаций, — міркував Арнаутський. — Но мы не можем отступить от наших целей. Особенно сей­час, когда появился реальный шанс получить работаю­щий механизм управляемого изменения истории.

— Скажите, господин Арнаутский, — звернувся до політтехнолога Тараторкін, — а эта ваша коррек­ция истории безопасна для нас? Ведь малейшее на­рушение событийного ряда в прошлом может при­вести к лавине неконтролируемых изменений в на­стоящем. Так, чего доброго, можно создать условия, при которых, например, мы с вами вообще на свет не появимся.

— Понимаю, о чем вы, но, во-первых, само по себе проникновение в прошлое еще не ведет к его измене­нию; во-вторых, невозможно отменить, например, чье-либо рождение, коль скоро оно уже состоялось, как и смерть, к сожалению. Далее: сегодня существу­ет техническая возможность просчитать на мощных компьютерах триллионы взаимодействий между различными субъектами таким образом, чтобы все живущие на планете индивиды благополучно появи­лись на свет. Ну, или те, кто может быть наиболее по­лезен для решения наших задач, — доброзичливо по­яснив Арнаутський.

— Вам не кажется, что если мы получим реальную возможность менять историю, то идея возрождения империи превратится в совершенно маргинальную, малозначимую цель — ведь тогда появятся совершен­но новые головокружительные возможности?! — по­ставив провокативне запитання професійний цекіст.

— Не скажите, батенька. Такое мощное оружие, как управление историей, может использоваться исклю­чительно сильным государством, а самая мощная фор­ма государства — это именно империя, так-то-с.

— Но они же, империи, всегда в конечном итоге разваливаются, — долучився до розмови Тімафєй Брєзґінцев, скориставшись несподівано добрим гумо­ром Арнаутського.

— Все организмы переживают периоды рождения, расцвета и смерти, но, получив такое оружие, мы всегда сможем обрести и лекарство от старения и смерти сверх­державы. И, кстати говоря, не все империи погибали. Вот, например, Китай. Этому государству пять тысяч лет: менялись династии и экономические уклады, а Подне­бесная оставалась культурно связанным, единым во вре­мени государством, всегда лишь расширяя свои пределы.