Про всяк випадок Аск падає у траву. На нього сичить чорна, зі світлим пузом, маленька товста гадюка. Страшно. Гадюці також. Вона швидко зникає з очей. А лісовий красень, напившись, неквапно рушає вгору, до гаю, що видніє на крутосхилі. Він іде ледь помітною стежиною.
Аскольд з розгону перестрибує струмок і рушає за твариною. Один за одним, у різні боки, великими стрибками тікають два зайці. Казка первісного світу. Або територія, що уникла значних антропогенних навантажень, як сказав би професор.
Піднявшись на саму гору, Аск опиняється в дубовому гаю. Величезні дерева стоять далеко одне від одного, але внизу, біля коренів, помітно темнішає: сонце вже над обрієм, і довгі тіні починають сплітати легкі літні сутінки.
Як завжди несподівано дзвонить телефон. «Може, це будильник, і я нарешті прокинусь, бо пригода щось затягується», — встигає промайнути думка. Наступної миті у слухавці вже лунко б’ється базікання Ляльки, яка навіть не спитала, чи зручно йому зараз говорити.
— Аск, привіт! Ти не ображаєшся на Краву за учорашнє? Це він тебе з п’яну діставати намагався. Ти взагалі як, нормально дістався? Голова не дуже боліла? — Ляльку явно не цікавили відповіді, вона продовжувала теревенити. — Ми сьогодні до клубу збираємося, а Лєнка зі своїм хлопцем поцапалась. Можеш з нами піти? Для солідності. Лєнка за тебе заплатить. Крава не піде. Ну, Аску! Ну будь-ласка, підемо! Тільки ти вдягни той свій червоний светр, а то вчора ти був весь якийсь мрачний: немодний и негламурний! То ти ідеш?
— Лялько, вибач, я трохи втомився й заснув. Скажи, котра година зараз?
— Чверть на дев’яту. Аск, ну будь-ласка, підемо с нами, — знову канючила Лялька.
— Ні, не можу. Мені завтра рано на роботу. Христина з’їсть, якщо запізнюся. Запросіть когось іншого. Не вмовляй, бо справді ніяк не можу. За вчорашній вечір дякую. Суші були класні. Бувай.
— Ну, пока, — образилася дівчина і миттєво відімкнулася.
Аскольд поглянув на годинник у телефоні: була майже шоста. Отже, у цьому світі плин часу для нього сповільнюється. І все ж таки цікаво: яким чином тут поширюється мережа мобільного зв’язку? Логічно припустити, що, окрім брам, які створюють Книга і Куб, є ще і якась постійно відкрита дірка. «Даруйте, пане професоре, — подумки перепросив він у керівника археологічної практики за вульгаризм, — стаціонарна точка входу, а можливо, і кілька».
Вийшовши на галявину, яка уривалася крутосхилом, він побачив, що стоїть на високій горі. Скільки сягало око, було видно пагорби, вкриті густими лісами. Ліворуч, там, де ріка трохи повертала, розкинулося озеро. За обрисом берегів воно чимось нагадувало серце, як його схематично зображують на малюнках.
Аск уже трохи зголоднів, тож вирішив на березі озера влаштувати собі легкий підвечірок. Ідучи туди звіриною стежиною, раптом зрозумів, що нове географічне відкриття потребує назви. Як і загалом цей світ. Але на думку нічого слушного не спадало. Довелося цю справу відкласти. Не називати ж його Аскольдія!
У низині біля озера вже було доволі темно і прохолодно, почали відчутніше дошкуляти комарі. Вітер майже вщух. Аскольд знайшов невелику мальовничу галявину, назбирав сухого очерету і хмизу і розпалив багаття. Наштрикнувши на сиру вербову паличку три ковбаски, трохи їх підсмажив і з задоволенням з’їв разом з цибулею й хлібом. Пошкодував, що не захопив із собою пива. Та й без нього — кайф! Індивідуальний пікнік на березі у недоторканому світі.
На небі з’явилася перша зоря. Від води потягло прохолодою. Час додому. Аскольд загасив рештки вогнища, сховав у рюкзак загорнуту в целофановий пакет бляшанку з-під консервів та дістав Книгу. Створивши браму, зробив крок крізь неї і опинився... у лаврському підземеллі, поряд із Кубом. Крок назад — і він на місці пікніка.
Зрозуміло, що Книга і Куб пов’язані між собою. Брами відкриваються або в заздалегідь налаштовані місця, як, наприклад, печера на березі річки, або до печери Куба. Отже, на Костьольну одразу потрапити не вийде.
Аскольд знову повернувся до Куба. Вилізши з розколу, переконався, що непоміченим залишити підземелля під Хрестовоздвиженською церквою неможливо, бо за замкненими металевими дверима було чути співи всеношної. Схоже, він у просторово-часовій пастці. Час у його світі лине швидше, ніж у цьому, тож, щоб устигнути за ним, доведеться переночувати у лаврському підземеллі. А вранці, коли з’являться професор із Христиною, вдати, ніби він щойно прийшов. Хоча чим пояснити своє літнє вбрання?.. Втім, про це поміркуємо згодом, а зараз, перед ночівлею, ліпше кинути бодай один погляд на казкові краєвиди тієї незбагненної місцини.