Аскольдові стало ніяково за свою непривітність, і він відповів:
— Гаразд, пане майоре. Ми могли б зустрітися завтра?
— Так, але краще сьогодні.
— Тоді просто зараз. На Майдані вас влаштує?
— Гаразд, я буду за десять хвилин біля Лядських воріт[33], — лаконічно відповів Трохимчук.
Доручивши Ількові наглянути за Павлом, Аскольд, прихопивши з собою шпигунський футляр Тараторкіна, разом з Лахудриком вирушили на зустріч з майором Трохимчуком.
Той уже чекав на студента під цегляним муляжем Лядських воріт, над якими розгорнув золочені крила бронзовий архістратиг Михаїл. Лахудрик ще на підході до місця зустрічі вказав Аскольдові на чоловіка, який наполіг на цій розмові. Тому студент упевнено підійшов до нього і привітався.
— А як ви здогадалися, що це саме я? — спитав здивований майор.
— Інтуїція. То про що ви хотіли поговорити?
— Скажіть, ви знаєте, хто такий Алєксандр Дєнісов?
— Співробітник Центру історичних корекцій Федерації — цекіст, як вони називають службовців своєї контори, який видає себе за журналіста газети «Первопрестольний комсюк».
— Звідки така поінформованість? — Майор доклав максимум зусиль, аби не виказати свого здивування прямолінійністю відповіді та обізнаністю співрозмовника.
— У сучасному інформаційному суспільстві дуже важко щось приховувати. Чули про інформаційні технології?
— Звісно, але дозвольте не повірити, що за допомогою цих технологій можна отримувати таку інформацію.
— Справді? — вдавано здивувався Аскольд. — А що ви скажете, коли я викладу й інші питання, що цікавлять вас? Наприклад, про пана Бенціона Пінського, якого ви також вважаєте співробітником однієї з близькосхідних розвідок.
— А це так? — не втримався майор.
— А не знаю я, — майже передражнив його Аскольд. — Пінський, між іншим, намагався тиснути на завідувача кафедри, де працює моя мама, щоб вона примусила мене співпрацювати з ним... А ось тепер ви, пане майоре, намагаєтесь несподівано запитати мене, що таке може знати звичайнісінький студент, що за ним ганяються співробітники спецслужб одразу двох країн.
— Припини це свинство! — загарчав у Аскольдовій голові Лахудрик. — Чоловік, між іншим, переймається твоєю безпекою. Будеш так поводитись, більше ані слова тобі про чужі думки не розповім!
— Соррі, соррі, більше не буду. Але ти тримай його думки все ж під контролем, будь ласка. — Аскольд вирішив не випробовувати характер домовика.
Цього разу майора вже не вдалося заскочити зненацька, і він упевненим тоном заговорив:
— Телепатією бавитеся, молодий чоловіче. Отже, ви замість мене поставили собі справді важливе запитання, то якою ж буде відповідь?
— Щодо Пінського, поки що не знаю, правда. А от цекістів цікавить наше минуле. Вони вважають, що мають технології, які, уявіть собі, можуть змінювати історію!
— Ви це серйозно?!
— І цього не знаю, принаймні вони так думають. От ви їх самі й запитайте. З ними співпрацює такий собі політолог Михайло Полянський, як вам це, до речі, відомо. Дайте їм знати через нього, що служба в курсі щодо активності чекістів в Україні. І ще: сьогодні двоє з них — Тараторкін та Брєзґінцев — спробували отримати зразки ключів від моєї квартири за допомогою ось нього приладдя. — Аскольд передав майорові загорнутий у поліетиленовий пакет футляр зі шпигунськими інструментами. — Можливо, там є навіть відбитки «їхніх пальців. Як на мене, то ви могли б їм переказати, що Служба має достатній потенціал, щоб захистити помешкання громадян від зазіхань іноземних розвідок. Також вони сильно перелякали мого сусіда, який є перукарем і масажистом одного відомого політика. Ця «придворна особа» вважає, що цекісти чатували на нього, щоб убити. Якщо цирульник подав заяву до міліції, то чекістам можна поставити багато неприємних запитань.
— Гаразд, але все ж таки, у чому секрет вашої поінформованості?
— Якщо я вам скажу, що до цього причетні сили нематеріального світу, повірите? — усміхнувся Аскольд, вказавши на крилату постать архангела.
— Щиро кажучи, не дуже. Ну, гаразд, а чи можна дізнатися, чому ви вирішили, що знайдене у Лаврі поховання належить святому митрополиту Київському Петрові Могилі? — спробував зайти з іншого боку майор.