Аскольд зробив кілька кроків назустріч детективові, а хлопці, навпаки, трохи відійшли.
— То що? — запитав Дмитро, зацікавлено поглянувши на Павла та Ілька.
Аск розповів про зустріч з Арсеном усе, що він дізнався від нього, не згадавши лише назву села та опис будинку, де тримають Надію.
— Ми були вимушені затримати цього фраєра, бо, вискочивши з ігрового клубу, він одразу спробував комусь дзвонити. Шкода, що вам не вдалося зняти інформацію, не розкриваючи себе, — сказав Дмитро.
— Погано, я не стримався. Якщо за ним наглядали спільники, тоді вони, побачивши його затримання, запанікують і можуть щось заподіяти Надії, — не на жарт перелякався Аскольд.
— А якби він їм зараз передзвонив, то могло б бути ще гірше. Та й пасемо ми його з самого ранку, ніяких хвостів за ним не було. Відвеземо Арсена на нашу базу, але довго утримувати там не зможемо. Я вже не кажу, що це загрожує серйозними неприємностями із законом. Ну, що ж, принаймні знаємо напрямок, де шукати дівчину. І як же ви спромоглися витягти стільки інформації за такий короткий час? — запитав детектив.
— Вважайте, що я телепат. Скажіть, чи вдалося домогтися, щоб викрадачі дали можливість Надіїному батькові поговорити з нею телефоном? — змінив тему Аскольд.
— Ні. Вони кожного разу дзвонять з іншого місця і з іншого номера. Викрадачі чудово розуміють, що дзвонити звідти, де вони її тримають, небезпечно: запеленгуємо, а вивозити кудись в інше місце спеціально для розмови з батьком — великий клопіт. Та й з її характером є загроза, що Надія якось подасть знак, де знаходиться, або спробує втекти, — пояснив Дмитро.
— Примусьте Арсена, будь ласка, сказати його спільникам телефоном, що з ним усе гаразд, але він вирішив трохи погуляти Києвом і на базу не повернеться, — попросив Аскольд.
— Намагатимемося, хоча це ненадійно. До кінця вони у будь-якому разі йому не повірять і будуть насторожі. Звісно, що тепер Арсена вже не можна відпускати.
— Потрібно виграти час для пошуку місця, де переховують Надію.
— Тримаймо один одного в курсі подій, — запропонував Дмитро, поспішаючи закінчити розмову, аби швидше напосісти на затриманого Арсена Бабіуліна.
— Домовились. До побачення, — попрощався Аск, який, справді, теж поспішав.
Повернувшись до хлопців, він сказав їм, що із затриманням Арсена час для визволення Надії дуже скорочується, а їм ще потрібно знайти зброю, автомобіль, до того ж не один.
Удома вони почали розробляти план власної операції визволення дівчини.
— Ми не можемо створити браму туди, де Книга ще не була, — почав міркування Ілько.
— Я можу винайняти машину, — запропонував Павло. — У мене є права.
— Не слід лишати таких помітних слідів, — заперечив Аскольд. — Спробую домовитися з Борисом, щоб він позичив нам свою машину.
— Не хотілося б його втягувати у це. Та й нечесно не пояснювати Борисові, навіщо нам потрібна його машина, а якщо розповімо, то він раптом ще захоче їхати з нами, — засумнівався Павло.
— А це не безглузда думка: по-перше, він дуже добре водить автомобіль; по-друге, має пістолет і, за його словами, вправно з нього стріляє, — вголос міркував Аскольд.
— Аску, це реально небезпечно! — запротестував Павло. — Ну з якого дива йому так ризикувати заради майже незнайомих людей?
— Можеш запропонувати щось краще? — втрутився Ілько.
— Запитаймо в Бориса, — поставив крапку в дискусії Аскольд. — Але тоді доведеться розповісти йому і про Лахудрика, і про Книгу, і про нашу дружбу з Апостолом з першого сторіччя.
— Останнє, про Андрія і подорожі в минуле, наразі зовсім не обов’язково, — втрутився Лахудрик, який досі мовчки сидів на дивані. — Можливо, Борис підкаже, де можна позичити або орендувати ще одну машину.
— Вирішено, — підсумував Аскольд, уже набираючи Борисів номер.
Ніч. Зима. Порожній шлях. Холод. Постріли. І страх...
За двадцять хвилин Борис був на Костьольній. Веселий і, на щастя, тверезий, він увійшов до кімнати, де одразу відчув усю напруженість атмосфери, що там панувала. Не очікувана, принаймні від Аска, пропозиція прихопити з собою зброю також свідчила про серйозність намірів хлопців, які тут зібралися.
З Павлом, квартирантом його бабусі, Борис був уже трохи знайомий. А ось іншого, модно прикинутого, але зовсім ще молодого хлопця він бачив уперше. Одразу привертав до себе увагу довершеної форми чималий лук, якого юнак тримав у руці, та повний стріл сагайдак, що було видно за його лівим плечем. Поруч на дивані лежав якийсь чималий, імовірно сувенірний, жезл із білого й жовтого металу з чорним каменем на горішньому кінці.