Борис обережно, але вміло бере Луканів пістолет. Разом з Аскольдом, Павлом і домовиком вони стрімко мчать до будинку. Ілько лишається чатувати надворі. Вовкодав Цезар здивовано поглядає на нього, втім мовчить.
Двері у сіни не замкнено. Домовик невидимим просотується до кімнати, де голосно хропе Крадьков, акуратно забирає зі столика біля ліжка пістолет і ключі від льоху, де тримають Надію. Нишком у кімнату заходять хлопці.
— Якщо ви не збираєтеся його вбивати, то не слід, щоб він бачив ваші обличчя, — тихцем попереджає друзів домовик.
Борис, який ще не звик до подумкового зв’язку, від несподіванки з гуркотом впускає на підлогу пістолет. Крадьков миттєво схоплюється на ноги, намацуючи зброю і намагаючись дотягнутися до вимикача світла. Починає голосно кричати, гукаючи на допомогу Лукана. Аскольд коротким замахом сильно б’є Крадькова у вилицю, той знову падає на ліжко. Павло і Борис у темряві, заважаючи один одному, навалюються на бандита. Після короткої боротьби Крадьков, зв’язаний власним паском і роздертим простирадлом, опиняється на підлозі. Йому на голову накидають наволочку і запихають у рота якусь ганчірку. Павло, не втримавшись, б’є його ногою під ребра. Разом із Борисом вони кладуть нерухомого покидька під ліжко і прив’язують рештками простирадла до його ніжок. Аскольд уже в сінях, коло ляди, що закриває льох.
Дівчина сиділа у тій самій позі, прикута до драбини. Побачивши у темряві постать, злякано відсунулася в куток, наскільки дозволив ланцюг.
— Надю, не бійся! Це я — Аскольд!
Вона скрикнула з несподіванки і спробувала підвестися на ноги, але одразу впала. Щось намагалася сказати, але горло перехопив спазм довго стримуваного плачу. Поряд уже був Павло. Він також намагався заспокоїти сестру. Надія тихо схлипувала. Аскольд тремтячими руками нарешті відімкнув замок кайданів. Дівчина знову спробувала стати на ноги, але вони не слухалися — затекли від тривалого сидіння. Тоді Аскольд узяв її на праву руку, вона обхопила його за шию, і він почав обережно підніматися драбиною. Павло страхував Аскольда позаду, а нагорі Надію підтримав Борис. Лахудрик тим часом з’ясував у тутешнього домовика, як і коли викрадачі опинилися в цьому будинку.
Поки Павло та Аскольд допомагали Надії, яка вже потроху почала оговтуватися, вийти надвір, домовик подумки покликав Бориса. Попросив узяти великий пакет із супермаркету, що валявся у кухні, та, показуючи, де у бандитів сховано зброю, документи і гроші, допоміг хлопцеві усе те зібрати. Замкнувши хату, Борис із невидимим Лахудриком останній вибіг надвір.
Біля воріт уже не було Луканового тіла. Ілько пояснив, що сховав його в сараї за дровами. Хвіртку замкнули ключем.
Аскольд і Павло посадили Надю на заднє сидіння поміж себе. Борис сів за кермо, а Ілько поруч із ним. «Лексус» швидко, наскільки дозволяв сільський шлях узимку, рушив до траси, де на узбіччі, схований за бетонною коробкою автобусної зупинки, лишався їхній «Пежо». Годинник на панелі управління машини показував початок третьої ночі. Борис обережно повів машину.
Раптом Лахудрик, який не поспішав показуватися, щоб зайвий раз не турбувати Надію, подумки повідомив, що чує наближення з боку Києва на високій швидкості одразу трьох машин. Борис вимкнув фари і обережно заїхав у темний провулок, який, на щастя, спускався до річки, тому з вулиці їх помітити було складно. За кілька хвилин у напрямку будинку, де викрадачі тримали Надію, проїхали три автомобілі. Трохи перечекавши, Борис заднім ходом виїхав на той самий шлях і на максимальній швидкості помчав до автобусної зупинки. Вчасно не розгледівши повороту, влетів у замет. Трохи згаяли часу і здійняли чималий шум, поки вибралися, та все обійшлося — хлопці виштовхали машину на шлях і до шосе дісталися без пригод.
«Пежо» був на місці. Борис із Ільком пересіли у нього. За кермо «Лексуса» сів Павло, Аскольд лишився поруч із дівчиною. Та коли Борис спробував запустити двигун, виявилося, що той не тягне.
— Доведеться трохи зачекати, доки прогріється. Казав мені батько: «Не заправляйся, Борю, на випадкових заправках». Павле, ви з Аскольдом і Надією їдьте у напрямку Києва, а ми з Ільком вас потім наздоженемо, — запропонував Борис.
— Ні. Давайте всі разом вибиратися, — заперечив Павло.
— Не кажи дурниць. Ті машини, які щойно поїхали в село, швидше за все, якось пов’язані з Крадьковим. Лишати Надію тут — це великий ризик. Тим більше, що сліди нашого перебування у дворі зовсім свіжі. А нам з Ільком ніщо не загрожує — Крадьков навіть наших облич не бачив. Усе, не сперечайся. Пального у вас досить, тож їдьте звідсіля швидше.