Підкоряючись власній романтичній забаганці, Аскольд повернувся до тихого озера. У його нерухомій воді відбивалися молодий місяць, зорі... і багаття. Він прислухався — ледь долинали тихі голоси. Отже, люди тут таки є!
За спиною раптом зашаруділи верболози, парубок озирнувся і побачив, що на галявину виходить чоловік. У білому хітоні, з великою, важкою патерицею в руках. Міцна статура. Високе чоло. Буйна сива чуприна, густа біла борода і пронизливі сині очі, які сяяли навіть у сутінках.
— Ви хто? — спантеличено спитав Аск.
— Я — Перший Апостол Андрій, — з гідністю відповів чоловік. — А ти хто такий і що тут робиш?
— Я... Аскольд...
— Неправда твоя! Князь Аскольд у цих краях з’явиться років за вісімсот. А зараз тут живуть племена венедів[5], і я їм проповідую Слово Його...
— Чекайте, а чому ви говорите сучасною мовою? І тут — це, власне, де?
— Я говорю всіма мовами, які є на світі, тому що нам, Апостолам, дано такий дар: звертатися до людини зрозумілою їй мовою. А тут — це тут: на березі озера, що згодом назвуть Видубецьким, біля ріки, нині званої Борисфеном. Ось! А ти, мабуть, посланець нечистого, — раптом посуворішав його голос, — і прийшов мене спокушати, аби я відмовився від Істини! Не вийде, бо я твердий у вірі і правді! — Андрій гонорово задер бороду і зблиснув на Аскольда великими очима.
Хлопець оглянув себе. Справді, одяг і руки в глині — зараз він би й сам не наважився назвати себе чистим. Не годиться в такому вигляді поставати перед самим Апостолом, та ще й першим покликаним.
— Я сьогодні, між іншим, умивався, просто замастився трохи у печерах. Доберуся до душу і знову відповідатиму вашим високим гігієнічним вимогам, добродію Апостоле.
— О! То ти ще й говориш лукавими словами! Знаю я, хто промовляє до мене твоїми юними вустами. Не введеш ти мене в оману! Зникни геть, сатано! — Андрій щосили гепнув патерицею об землю. Патериця застрягла у вологому прибережному ґрунті, і мандрівний Апостол ніяк не міг її витягти.
Виглядало це доволі кумедно і цілком нівелювало всю величну суворість його слів. Аскольд допоміг витягти патерицю і спробував дати раду цій, трохи химерній, розмові:
— Добродію Апостоле, не хвилюйтеся ви так! Зараз усе поясню: я студент Університету з Києва — міста, що постане на цих горах років за чотириста. А ще за п’ятсот, за вашим мудрим передбаченням, «возсіяє на горах цих благодать»... Ну, ви ж самі знаєте!
— Та я, звісно, знаю! А ось ти звідкіля сюди нагодився?
Аск не вбачав сенсу щось приховувати від цього гідного чоловіка і розповів про те, як опинився тут за допомогою Книги. Андрій попросив показати її і після тривалої мовчанки раптом вигукнув:
— Ну ти, чувак, крутий! — Схоже, дар багатомовності поширювався на всі лексичні форми, якими користувалися співрозмовники Апостолів, задля більшої ефективності їхньої нелегкої праці. — Та на цю Книгу вже багато тисячоліть полюють сили Добра і Зла в усіх світах, що існують у неозорій і незбагненній нескінченності вічності. Ось! — перевів подих Андрій. — Щоб ти знав, це Книга Часопростору. Степові народи Землі звуть її ще Книгою, Посланою Небом[6]. Створено її задля того, аби можна було вести неупереджений і правдивий літопис усього, що діється у світі видимому, бо багато хто з людей прагнутиме знищити пам’ять про злочини свої і виправдати власну підлість і жадобу. Але усе, що відбувається під небесами, не може бути приховане, допоки існує Книга Неба. Ось! А ще вона здатна відкривати брами у різні часи, чим ти й скористався, проноза такий! — Апостол у запалі трохи втратив пафосну хвилю своєї промови. — Книгу може побачити, а тим паче взяти до рук і використати лише той, хто спеціально на неї не полює...
З боку багаття, що продовжувало горіти неподалік, раптом залунали голосні крики, а за мить — і ляскіт заліза.
— Таки наздогнали! — перервав себе Андрій. — Це римляни, вони женуться за мною від самої Тіри! — У його голосі було чути не так переляк, як роздратування несподіваним зайвим клопотом. — А я ще маю тут кілька справ щодо славетних історичних перспектив цієї примітної місцинки. Як мене вже дістали ті легіонери своєю дисциплінованою наполегливістю! І що його робити будеш, га?
Аскольдові не треба було пояснювати, чим насправді загрожує апостолам зустріч з римськими легіонерами. Він поспіхом створив браму і, схопивши Андрія за руку, втягнув до печери Куба.