Хлопці розповіли Лахудрикові про недавню пригоду на шосе й про те, яким чином машина втратила заднє скло.
— Ну звісно, тим самим прозорим щитом, який створює жезл Аратти, двоє дорослих лобуряк не здогадалися затулити розбите вікно... —Лахудрик, відігрівшись в Ількових руках і заспокоївшись, повернувся до свого звичного іронічного тону. — Ні на мить не можна лишити вас без нагляду!
Ілько мовчки дістав скіпетр і створив щит точно за розміром вибитого заднього скла. Хвилин за десять значно потеплішало. На Костьольну до Аскольда дісталися без пригод, хоча рухатись довелося з максимальними пересторогами, аби не наразитися на ті машини, що невдало переслідували «Лексус».
Переконавшись, що Павло без пригод привіз Надію до батьківської оселі, всі учасники операції порятунку завалилися спати, що й робили до самого вечора. Щоправда, Павлові довелося ще витримати кількагодинну розмову з детективом Дмитром, який намагався детально дізнатися про обставини Надіїного визволення.
Диво-хмара креслить небо. Справді, Дива нині треба
Понеділок для полковника Петра Вовка почався з неприємної розмови на нараді у новопризначеного начальства, яке намагалося компенсувати нестачу фаховості та досвіду багатослівною імітацією службової вимогливості. Дорікали усім оберемком хронічних проблем суспільства одразу: тим, що Київ перетворюється на прохідний двір для міжнародних пройдисвітів усякої масті — від африканських проповідників до орденських організацій, куди вербують високопоставлених бюрократів і політиків; тим, що розкриття резонансних злочинів не на висоті; тим, що чиновні злодії колишнього «антинародного режиму другого президента» встигли опинитися поза межами країни, чкурнувши від правоохоронців у північно-східному, переважно, напрямку, а деякі навпаки, видерлися ще на вищі посади; тим, що знову помаранчево-махровим бузком буяє корупція, ніби й не було обіцянок на Майдані. Звісно, начальство в усіх цих і багатьох інших проблемах бачило головними винуватцями всіх, крім себе, любого, а ніжками тупало на тих, хто ближчий та не захищений придворними зв’язками. Останнім часом у такій ролі дедалі частіше опинявся полковник Петро Вовк, кадровий компетентний офіцер.
Насамкінець новоспечений юний генерал обвів присутніх поглядом, який вважав проникливим і мудрим, та повідомив, що результати аналізу відкритих публікацій у виданнях, ангажованих різноманітними фінансово-промисловими групами, а також оперативна інформація дають підстави вважати: раніше непримиренно ворогуючі олігархи дійшли спільної домовленості стосовно остаточного розподілу сфер впливу на весь підточений корупцією державний апарат. Їхньою метою є остаточне привласнення ресурсів країни, навіть коли все суспільство перетвориться на жертву їхньої ненаситної зажерливості. Генерал, звісно, не пояснив, яким чином таку інформацію можна було отримати з відкритих джерел, але зробив мудрий висновок, що домовленість олігархів несе загрозу владному становищу тих, хто свої кар’єри робив, балансуючи між інтересами олігархічних груп, а отже — це питання державної безпеки. Присутні офіцери ледве стримували зневажливі посмішки і з полегшенням залишили розкішний генеральський кабінет. Чи не перший, тамуючи роздратування через згаяний час, вийшов з наради полковник Вовк.
Тож, з’явившись за викликом, майор Микола Трохимчук застав шефа зовсім не в гуморі.
— Ну, то що будемо робити з цим вундеркіндом Четвертинським? Вдалося з’ясувати, звідки він має таку точну інформацію про діяльність іноземних спецслужб у нас і чим він для них настільки цікавий? — привітавшись, одразу запитав полковник.
— Встановлено ось що, — почав чітку доповідь майор. — До його з матір’ю квартири справді намагалися потрапити двоє осіб. Один з них, Тараторкін, є предметом нашого регулярного ненав’язливого інтересу, другий, Брєзґінцев, перетнув кордон лише тиждень тому. Обоє працюють під офіційним прикриттям Фонду славної єдності. Регулярно спілкуються з Глєбом Арнаутським.
— А хіба цьому блазню дозволено перебувати в країні? — здивувався полковник. — Та одна лишень фраза, що «рєволюциі на Майданє воврємя нє далі в морду», гідна того, щоб назавжди оголосити його «persona non grata».
— Йому дозволили, як виняток, лише разовий в’їзд за сімейними обставинами, — уточнив майор.