- Хіба ви більше не збираєтеся грати в теніс? - вигукнув Томмі.
- Боюся, я не можу. У мене є робота в селі.
- Чи не могли б взяти записку від мене, - сказала Мей. - Я піду і принесу її. Я принесу її до вашої машини.
Вона увійшла в будинок. Дік сидів за кермом, коли вона вийшла з парадних дверей з конвертом в руці.
- Ви виглядаєте жахливо блідою, люба, - сказав він тихим голосом, коли вона простягнула його йому.
- Я нервую, це природно.
- Я хотів би бути з вами.
- Я повинна зробити це сама.
На його добродушному засмаглому обличчі був заклопотаний вираз, а його прекрасні блакитні очі з темними віями були змученими. Вона посміхнулася.
- Не дивіться так стурбовано. Я впораюся. Вам краще уїхати.
Заводячи машину, він глянув на конверт, який вона йому дала. Він побачив на ньому своє власне ім'я, нашвидкуруч написане. Виїхавши з воріт парку, він зупинив машину і розкрив лист. Всередині був аркуш паперу для нотаток, на якому олівцем було написано всього три слова.
«Я вас кохаю».
2
Мей пішла в свою кімнату. Вона хотіла зібратися з думками. Вона хотіла бути впевненою, що скаже саме те, що вирішила сказати. Тремтіння пробігла по її спині, і серце, здавалося, пропустило удар, коли вона подумала про майбутнє її випробування. Але вона була сповнена рішучості пройти через це. Нарешті вона почула, що Роджер зайшов у суміжню кімнату.
- Мей, - покликав він.
- Я тут.
Він увійшов.
- Я шукав вас.
- Присядьте, будь ласка. Я хочу з вами поговорити.
- Це мене влаштовує, - весело відповів він. - Боже, як добре знову бути вдома. Мати виглядає чудово, чи не так? І Томмі росте. Він буде такий же високий, як Джим, коли повністю виросте.
Вона неухильно дивилася на нього, хоча серце зараз билося швидко. У неї горло пересохло. Було жахливо так боятися. Єдине, що треба було - стиснути зуби і кинутись на це стрімголов. Вона знала Роджера досить добре, щоб усвідомлювати, що марно ходити колом та навколо.
- Роджер, я хочу, щоб ви дозволили мені розлучитися з вами.
- Мей, - скрикнув він.
Він дивився на неї з жахливим збентеженням.
- Будь ласка, не говоріть. Я хочу, щоб ви мене вислухали. Ви завжди були добрим до мене. Я не маю ніякої провини перед вами. Просто я так більше не можу продовжувати. Я так страшенно самотня.
Його очі раптом засмутилися.
- Моя люба.
- Я не звинувачую вас у цьому. Я знаю, що це не ваша провина.
- Я знаю, що я дуже далеко. Я б повіз вас із собою, якби міг, але не можу. У мене дуже своєрідна робота, і я маю бути повністю самостійний.
- Я це розумію.
- Ви маєте знати, що я кохаю вас, Мей.
Вона подарувала йому слабку іронічну посмішку. Найгірше було позаду, і тепер у неї нерви були під контролем.
- Я думаю, що ви справді кохаєте по-своєму. Але це не те, яке приносить мені багато щастя. Ви кохаєте мене так, як любите старий костюм, тому що в ньому почуваєтеся зручно. Вам подобається думати про те, що я сиджу у квартирі і готова вітати вас, коли ви повернетеся з однієї зі своїх таємних робіт.
Він незручно засовався на стільці.
- Ви змушуєте мене почуватися жахливо егоїстичним.
Вона похитала головою.
- Небеса знають, що ви не такий. Я знаю, що ваша робота важлива, і ви в ній дуже хороші. Моя невдача, що у вашому житті для мене немає місця, а просто сидіти і чекати. Ось що я роблю роками - чекаю. Мені це набридло.
Він зробив дивний маленький рух руками, а потім стиснув їх разом. Він ніби розгубився, але не хотів зраджувати себе. Мей це помітила і гірко подумала, наскільки добре цей інстинктивний подавлений жест розкриває їхнє подружнє життя. Вона сумно дивилась на нього.
- Вам не приходило в голову, що після восьми років заміжжя я все ще досить боюся вас?
- О, Мей, які жахливі речі кажете, - вигукнув він.
- Це факт. Вам не здається це жалюгідним? Бачите, я вас не знаю. Я знаю тільки ту половину вас, яку ви вирішили мені показати. Я не впевнена, що у вас немає іншої половини, яка була б жорстокою і нещадною.
Він швидко відвів погляд, ніби в його душі було щось таке, чого він не хотів, щоб вона побачила.
- Ви, здається, ніколи не можете розслабитись. Ви не здатні до інтимної близькості.
Він повернувся до неї, і на його вустах була добродушна посмішка.
- Чи не виглядаєте ви досить мелодраматичною, моя люба? Я завжди дивився на себе як на дуже простого хлопця. Я намагаюся виконувати свій обов’язок і хочу виконувати свою роботу якнайкраще.
- А ваша робота - найважливіше у вашому житті, чи не так? Вона важливіша, ніж я.
- Чи потрібно відповідати на це запитання? – хихикнув він.
- Я б хотіла.
- Я б не був би високої думки про хлопця, який дозволив би своєму коханню до дружини перешкоджати йому у виконанні свого обов'язку. Ви б хотіли, щоб я був іншим ?