- О, Роджер, ви щось чули про Діка? Ви ж отримали лист батька, чи не так?
Роджер кинув на Мей швидкий погляд.
- Так. Я телеграфував. Він їде додому.
- Він дуже сильно постраждав?
Мей здалося, що він на мить завагався, і вона затамувала подих.
- Я справді не знаю. Його життю нічого не загрожує.
Це здалося дивною відповіддю. Вона запідозрила, що, хоча він розмовляв з Джейн, для того, щоб заспокоїти саме її, він додав останнє речення.
- Коли він повернеться? - спитала Джейн.
- В будь-який день.
Лише три дні потому, на початку дня, пані Хендерсон, генерал та Джейн сиділи на терасі, адже це був один із тих теплих сонячних днів, які ми іноді маємо в Англії наприкінці березня. Дві жінки в’язали, а генерал читав «Таймс».
- Де Роджер? - спитав генерал.
- Я не знаю, куди він поїхав, - відповіла його дружина. - Ось Кларк, він може знати.
Роджер привіз Ноббі, щоб він побачив свою дружину та дітей, і Хендерсонам сподобався жартівливий маленький чоловічок. Він йшов до них, по центральній доріжці саду, і генерал покликав його на терасу.
- Ну, Кларк, гуляєте в парку? - сказав він .
- Так, сер. Перша відпустка, яку я маю від початку війни. Для мене це задоволення.
- Де майор? Дружина каже мені, що він вийшов рано вранці.
- Так, сер. Він не сказав, куди прямує.
- Я хотів би, щоб Роджер не був таким до біса таємничим у всіх своїх переміщеннях, - сказав генерал, відпустивши Ноббі. -Чому він не міг сказати, куди поїхав?
Генерал дуже важко переніс своє горе. Він сильно постарів за останні три місяці і був схильний, навіть більше, ніж раніше, безпричинно дратуватися через дрібниці. Він зобов'язав себе зберігати рішуче мовчання у зв'язку з катастрофою, що спіткала його; він не міг говорити про Томмі і не хотів говорити про Джима; але напруга виснажила його, і нерви були в стані капризної дратівливості. Пані Хендерсон зрозуміла, що його дразливість була лише поверхневою; в глибині душі він був відданим, безкорисливим, наповненим благих намірів чоловіком, яким завжди був.
- Хіба не чудово сьогодні? - сказала вона відразу, щоб відволікти його. - На деяких кущах вже розпускаються бруньки.
Генерал, знявши окуляри для читання, окинув поглядом прекрасне видовище, яке він знав скільки себе пам'ятав. На деревах не було листя, але пишність їх голих гілок надавало пейзажу, такому вишуканому влітку, більш урочисту строгість. Контури в цьому чистому, прозорому повітрі володіли вишуканою і точної витонченістю. Це була дійсно благородна перспектива. Він дивився на неї з надзвичайною інтенсивністю. Ви могли б уявити, що він думав, що ніколи більше цього не побачить, і забирав кожну деталь своєю сприйнятливістю, щоб вона могла залишитися у вічній пам'яті. Він зітхнув.
- Я б хотів, щоб це не було таким прекрасним. Саме в такий день, як цей, Я відчуваю, як важко буде розлучатися з ним
- О, батьку, не говоріть так, - бадьоро сказала Джейн.
- Моя люба, даремно обдурювати самих себе. Ми ніколи не зможемо жити тут після війни. Ми будемо бідні, як церковні миші. Життя, яке ми знали і любили, пішло, щоб ніколи не повернутися.
- Ніщо в світі не може тривати вічно, Джордже, - сказала пані Хендерсон. - У нас було досить довге життя.
Він сумно посміхнувся їй.
- Я не жаліюсь, люба. Було б не по-людськи очікувати від мене того, що я не буду шкодувати про минуле, але я сподіваюся, що зможу дивитися в майбутнє, як чоловік. Джим і Томмі вже пішли, і після мене прийде лише Роджер.
- О, Джордже, - співчутливо почала пані Хендерсон.
Але він перебив її.
- Ні, люба, дозвольте мені сказати. Я довго розмірковував і хочу скинути це з грудей. Ми не завжди були мудрими, ми, землевласники, і я смію сказати, що ми були самовдоволеними та свавільними, але загалом ми були порядними і чесними, і ми не зробили нічого поганого нашій країні. Можливо, ми прийняли хороші речі, які нам надала наша щаслива доля, ніби вони були належними нам, але в міру наших сил ми намагалися, найкращі з нас, я маю на увазі, і я думаю, що я можу сказати більшість з нас, виконати наш обов'язок. Але ви маєте рацію, люба; у нас були довге життя. Як там сказав хлопчина Лендор? Дещо про те, як зігріти обидві руки перед вогнем життя. «Він згасає, і я готовий вирушати». Майбутнє належить солдатам, морякам і робітникам, які виграють війну. Будемо сподіватися, що вони зроблять Англію щасливішою та кращою для всіх людей, які в ній живуть.