Голова Верховного Директорату В. Клинкевич
Генерал армії Мохамад-бек
91.
Завдяки шифрам, збереженим Боженою, Гайдуку вдалося відновити дію інформаційної системи, встановленої на супутнику ВІРУ Січ-77. Суть цієї системи полягала в тому, що кожен офіцер ВІРУ міг увійти в розвідувальну мережу з номера своєї електронної пошти і передати інформацію будь-кому з користувачів мережею без небезпеки для себе і для колег: місцезнаходження як сендера Е-меседжу, так і ресівера залишалося невідомим для тих, хто намагався захопити контроль над Інтернетом. Через супутник було розповсюджено ряд повідомлень та закликів до тисяч офіцерів розвідки і контррозвідки з метою встановити, чи бажають вони взяти участь у боротьбі з окупантами. Звичайно, такі повідомлення потрапляли і до зрадників, людей Крейди, до потенційних агентів Орди. Але ці люди, оголошуючи своє бажання приєднатися до військового крила Фронту Визволення України (ФВУ), не знали, куди йдуть їх відповіді, де перебуває центр ФВУ, хто його очолює. І головне — вони не знали, що кожна відповідь, щира чи брехлива, аналізується, співставляється з базою персональних даних і вводиться в одну з чисельних горизонтальних мереж, на чолі яких стоять перевірені офіцери, які вирішують, чи може людина взяти участь в русі опору.
Було створено два штаби — один назовні зони окупації, в Чабанах, на території колишнього інституту садівництва, і другий — на Черепановій горі, усередині Києва, під трибунами стадіону імені В. Банникова. До ФВУ одним з перших зголосився начальник ескадрильї розвідувальних дронів ВІРУ класу «Ластівка» і «Яструб», літне поле яких розміщувалося в Ново-Біличах, поза межами зони окупації.
Гайдук, невиспаний після нічного бою в Борисполі, неголений і роздратований, сидів у бетонному, прохолодному навіть у таку спеку приміщенні стадіону на Лабораторному провулку. Це був колишній центр охорони, цінність якого полягала в наявності добре організованої системи камер зовнішнього спостереження. Підземний коридор вів до паркінгу, де стояв «Форд-Скорпіон». Роздратування Гайдука посилилось, коли на моніторах охорони побачив, як молоді парубки в темно-червоних спортивних костюмах почали тренування й весело перекидалися м'ячами, які фосфорично світилися на сонці. Все, що відбувалося на полі, здалося Гайдуку безглуздим, хоча в глибині душі він відчував заздрість до цих добре тренованих йолопів, які не розуміють, що означає цей день для них, для Києва, для світу.
Невінчаний з двома хакерами сидів перед великим комп'ютером, отримуючи інформацію з супутника Січ-77.
— Бляха-муха! Ви чули, Ігоре Петровичу?
— Що сталося? — невдоволено підняв голову Гайдук.
— Орда заборонила горілку і сало, — збуджено повідомив Невінчаний. — Тепер чекайте народного повстання.
Через секунду він просяяв:
— Повстання відміняється. Тепер можна мати по чотири дружини. Уявляєте? З однією не знаєш, як упоратись...
«Я виконав норму Орди», — майнуло Гайдукові. У цю хвилину почувся сигнал американського геджета. Марта Джеферсон. У Вашінгтоні — п'ять годин ранку. Що сталося?
— Я в Техасі, — голос Марти звучав схвильовано, — і не можу довго говорити. Благаю вас забрати Божену з посольства. До першої години ночі. Врятуйте її, Ігоре, як ви вже одного разу врятували. На вас — моя остання надія.
— Що з Боженою? Чому з нею немає зв'язку? Ви повинні знати! — кричав він у геджет з лютим безсиллям, хоча сигнал на екрані свідчив про відсутність зв'язку з Техасом.
Після розмови з Боженою тридцять першого липня в Ірпені зв'язок з нею перервався. Гайдук із затятою пунктуальністю набирав її іцифр, і щоразу отримував відповідь: No connection.
Мартин Гусак сидів у блокованому посольстві і також не виходив на зв'язок, від чого тривога Гайдука тільки зростала. Дзвінок Марти Джеферсон став сигналом якоїсь катастрофи: Гайдук був переконаний, що Конфедерація зможе забезпечити захист посольства та евакуацію його співробітників. Адже в них було на це три дні безвладдя й паніки в Києві, коли кілька бойових «черепах» Конфедерації, перекинутих з Польщі, могли прорвати кільце навколо посольства. Могли. Але цього не сталося. Відбувалося щось таке, чого Гайдук не міг збагнути.
Після дзвінка Джеферсон він негайно скликав кризову групу з кількох офіцерів, хто працював з ним. Військові аташе країн ОГБ, з якими приятелювали деякі офіцери ВІРУ, повідомили, що на території посольства Конфедерації зібралося близько п’ятисот семидесяти чоловік — співробітників посольства і членів їх сімей, членів дипкорпусу країн ОГБ (серед них перебували і військові аташе) та персоналу міжнародних представництв у Києві. Всі були переконані, що Конфедерація надійно їх захистить і надішле додаткові підрозділи. Адже п'ятдесяти морських піхотинців, які охороняли посольство, було явно недостатньо з огляду на велику територію і відсутність системи спеціальних укріплень, придатних для тривалої кругової оборони.