...Кілька разів за останні двадцять років, що вони були знайомі, Гайдук приходив до Вебера як на сповідь: до церкви не міг, не довіряв. Зате розмови з Вебером приносили полегшення, бо Альфред Ісаакович мав дивовижний дар з хаосу суперечливих фактів, припущень, темних гіпотез і заплутаних прогнозів витягувати, наче сріблясту рибу з води, ясну думку, робити точний висновок. Він не був пророком, але тільки тепер Гайдук зрозумів, що Вебер мав над більшістю експертів ту перевагу, що його мудрість виростала з великої любові до людей і великої релігійної ідеї відповідальності перед Богом. Він, звичайно, не був чистим психологом, психоаналітиком чи психіатром, а великим інтегратором знань медико-біологічних з науками політичними, історичними, з філософією та інформаційними технологіями. Вже перша його книга, опублікована в 2023 p., коли Веберу, випускнику і викладачеві Києво-Могилянської академії виповнилось 28 років — «Психологія ненависті», — була перекладена в ряді країн і принесла автору міжнародну славу. У другій своїй книзі «Імперський психоз Росії: дорога до краху» (2026) молодий дослідник феномену ненависті показав, як політика штучного насаджування ксенофобії і ворожнечі до поневолених колись Росією народів веде до історичної поразки країни, яку Альфред Ісаакович любив так само щиро, як і Україну. За третю книжку «Паранойя політкоректності і загибель Європи» (2030) Вебер був обраний членом Лондонського королівського товариства і запрошений на посаду професора Гарвардського університету до Бостона. П'ятирічне перебування Альфреда Ісааковича в Гарварді завершилося опублікуванням фундаментальної праці «Нові світові демони: психопатологія глобалізації» (2036), в якій він доводив, що глобалізація зруйнувала психологічну рівновагу традиційних суспільств, що стане причиною геополітичної катастрофи в недалекому майбутньому. Його дослідження «Небезпечна психічна хвороба: криміналізація суспільств і держав» (2058) стало темою спеціальних дебатів в ООН, де був складений список кримінальних держав, куди також були включені Україна і Росія. Це викликало лють як серед правлячої верхівки, так і серед нацрадикалів: перші примусили Альфреда Ісааковича виїхати з України на кілька років до Швейцарії, другі провели демонстрацію на Хрещатику проти жидо-масонської антиукраїнської змови світового уряду в Локарно. Нікого не цікавило, що саме Фрідман — один з героїв книги — після цієї публікації став запеклим ворогом Вебера.
— Коли ви, Ігоре, цілком щиро, я сподіваюся, назвали мене носієм гуманістичних традицій європейської науки, ви не уявляєте, яку печаль породили в моєму серці, — приємний запах тютюну плив кімнатою. — Так звана гуманістична європейська наука дуже завинила перед людством. І я нині це гостро відчуваю. Ми всі відчуваємо. І ви також.
— Ви розчарувалися в науці? — спитав Гайдук.
— Наука вбила Бога. Це її найбільший злочин перед людством. Технологія дала людині відчуття вседозволеності і всемогутності, вбивши страх Божий. Тільки тепер група вчених — і я серед них — почали відновлювати Бога. Без Творця чи Генерального Конструктора — тобто Бога — неможливо зрозуміти світ. Ми знаходимо сліди Бога всюди — в творенні Всесвіту через Великий Вибух, в поведінці елементарних часток, у природі архетипів, у генетичному коді. Але як тепер довести тим невігласам і язичникам, що правлять світом, що Бог існує насправді? Але, вибачте, замість слухати вас, я сповідуюся сам...
Старий налив у келишки трохи коньяку (пляшка цокала по кришталю):
— Давайте пом'янемо Люсю... З дня на день я чекаю зустрічі з нею... сподіваюся, вона в раю і вибрала непогане місце. Тільки не знаю — чи там є бібліотека? Або комп'ютер?
Випили мовчки.
Я кілька разів перечитував вашу «Психологію ненависті», — мовив Гайдук. — Але навіть ви не могли уявити розмаху і глибини цього явища. Я відчуваю, як мене поглинає ненависть — до Орди, до режиму зрадників, до слідчих, до політиканів, до американського майора, який зґвалтував мою дівчину, до українських перевертнів, які пішли працювати в допоміжну поліцію Орди, до полтавської галушки та йорданського генерала, який сидить на Батиєвій горі і керує Україною. Я проголошую всі ці гасла «священної ненависті» до окупантів та їх посібників, але ненависть — не священна, а чорна, примітивна, — перш за все спалює мене, вбиває мою душу. Знаєте, яку найбільшу насолоду останнім часом я спізнав? Коли побачив, як чорніє, згораючи, обличчя отого американського майора. Як вкривається попелом.
— Ви явно не Христос, — усміхнувся Вебер. — Але і не Антихрист. Чого дивуватися? Ненависть успадкована нами ще від динозаврів. Ненависть, страх, помста, гнів, боязнь, що в тебе заберуть їжу, самицю, дітей, життя... Ненависть поселилася в мільйонах людей. Це дуже яскраве і в чомусь позитивне відчуття. Ненависть і помста породжують великі відкриття і великі твори мистецтва. Але тільки тоді, коли ненависть побудована на великій любові. Бо любов у нас так само від динозаврів. Ці почуття — близнюки. Бог, як великий діалектик, поселив у душі людини ангелів і дияволів. І спостерігає: хто кого переможе?