101.
Коли у серпні 2177 року, через сто років після описуваних подій, історики зібралися на світовий конгрес, присвячений причинам і наслідкам Четвертої глобальної війни, вони вже не могли розпитати ні Гайдука, ні майора Бойка, ні контр-адмірала Феоктистова, ні його колег-підводників, ні президента Ширлі Мак Доул, ні диктатора Кара-хана, ні його беклербека, генерала Мохамад-бека, ні Божену, ні монгольську Золотульку Алтинцецен, ні Сансизбаєва, якого невдовзі після страти отця Івана розтерзали монахи Києво-Печерської лаври, що повстали проти смертохристів — ні в кого вже не можна було допитатися, що насправді сталося в серпні 2077 року. Дуже мало залишилося також документів того часу, бо після термоядерних вибухів в атмосфері і космосі згоріла більшість супутників, в яких зберігалася важлива інформація, а комп'ютери на Землі були або знищені, або пошкоджені електромагнітним випромінюванням; багато носіїв пам'яті загинули назавжди. Паперових свідчень також майже не залишилось.
Світовий конгрес істориків відбувався у Києві на Івановій горі, в Палаці Націй, що був побудований після війни, оскільки в Україні розмістилося регіональне бюро ООН. Делегати з'їзду — особливо ті, хто ніколи не бачив Києва, з насолодою блукали в парковій зоні, серед фонтанів і затишних альтанок, де зовсім не відчувалася серпнева спека. На найвищій точці гори, над урвищем, з якої відкривався вид на чисту і повноводу ріку Либідь і західну частину Києва, здіймалося величезне, з чорного житомирського граніту, розп'яття Т-подібної форми. До нього була прикута сорокадвометрова постать розіпнутого Христа з сліпуче білого композитного металу. Скорботне обличчя Христа з заплющеними у передсмертну хвилину очами хоча й вражало трагізмом (майже кожен, хто дивився на лик Спасителя, молився: «Господи, пронеси мимо мене цю чашу»), проте йшов від нього такий умиротворений спокій, що дивним чином очищав душі тих, хто стояв біля підніжжя. Розповідали, що скульптор використав древню відеозйомку — як розпинали давним-давно на цій горі нікому не відомого священика, тіло якого зникло наступної ночі після страти й так не було ніколи знайдене...
На конгресі, як і слід було чекати, відбулися гострі зіткнення представників різних наукових шкіл істориків. Так, група дослідників з Великобританії висунула, посилаючись на матеріали слідчої сенатської комісії, гіпотезу про те, що президент Конфедерації Ширлі Ван Лі (Мак Доул) знала про терміни і цілі атаки корпусу яничар на посольство Конфедерації в Києві, але свідомо приховала розвіддані від американського суспільства, вважаючи, що тільки кривава жертва — загибель дипломатів — переконає громадян Конфедерації в необхідності розпочати війну з Чорною Ордою на території Євразії. Дослідники нагадували, що подібний трюк застосував президент Ф.Д. Рузвельт, який знав про атаку японців на Перл-Гарбор в 1941 році і нічого не зробив для того, щоб відвести загрозу від тихоокеанського флоту США. Зате підступна японська атака і жертви, понесені флотом, пробудили від летаргії ізоляціонізму американський народ.
Друга група істориків з Університету Дж. Вашінгтона спростувала цю безглузду гіпотезу, доводячи на підставі документів, що в усьому винний посол Конфедерації в Києві О'Салліван, який заспокоював Державний департамент і не наполягав на негайній евакуації персоналу посольства.
Спеціальне засідання конгресу було присвячено воєнним аспектам Четвертої глобальної війни — на ньому також виявилися непримиренні суперечності різних груп істориків. Безперечним фактом уважалося те, що 15 серпня 2077 року була здійснена серія ракетно-ядерних ударів по столиці Чорної Орди — місту Чингіз-Сарай, по центру військово-наступального комплексу Орди — місту Нижній Тагіл, по об'єктах у Туреччині, Пакистані та Ірані, в результаті чого була знищена система управління збройними силами Орди та її технологічний потенціал і місця концентрації військ. Усього загинуло близько десяти мільйонів військовослужбовців і цивільного населення, але найстрашнішим ударом по населенню Землі став підрив п'яти термоядерних зарядів сумарною потужністю 18 Мгт у космосі — на висоті від 200 до 400 км, що призвело до ефекту «кінця світу». Ряд західних істориків, для яких навіть неіснуюча російська імперія двоголового орла продовжувала становити найбільшу загрозу, твердили, що ці ядерні вибухи були викликані атакою крилатих і міжконтинентальних балістичних ракет, запущених з російських підводних стратегічних ракетоносців, базованих у східній Атлантиці: ряд ракет не вийшов на заданий курс і вибухнув неподалік від місця запуску, кілька ракет було збито системою ПРО Чорної Орди, дві ракети збочили з курсу і впали на території Північної Сахари, інші досягли намічених цілей. Цю версію гостро критикували фахівці Пруської вищої школи геополітики, віднісши її до розряду стандартних русофобських фантомів. Прусаки досить переконливо довели, що застарілі російські ракети, встановлені на підводних човнах, перетворилися на час пуску на залізний мотлох; глобальна система навігації російських ракет була знищена після падіння імперії двоголового орла; значна кількість вибухів та їх потужність неспівмірні з кількістю ядерних боєзарядів, що перебували на борту російських підводних човнів. Прусаки висловили думку, що під прикриттям російських пусків хтось (Конфедерація держав Північної Америки самостійно, чи разом з об'єднаним командуванням ОГБ) здійснили масовану ядерну атаку проти ворога, що загрожував існуванню західної цивілізації. Дослідження військових експертів, проведені на місці колишніх наземних вибухів, показали, що дуже імовірним могло бути застосування американських ракет LGM-318 W «Ревенджер-ХІ» наземного, чи SGM — космічного базування. Пруські геополітики наполягали на знятті з російського контр-адмірала Феоктистова звинувачення в злочині проти людства і в ініціюванні ядерного Апокаліпсиса на Землі. Залишків МБР СС-60 М-Х і крилатих ракет «Гарпун2» ніде виявлено не було.